Дзеркало недбальства

Стан довкілля як дзеркало нашого недбальства, або сумні роздуми небайдужого з нагоди екологічних заходів

Третє тисячоліття – це поріг віків, коли оцінюється минуле й обмірковується майбутнє. Зробити це нелегко з  огляду на наше суперечливе сьогодення, особливо в сфері екологічного буття.

Річ у тім, що з року в рік стан природного середовища постійно погіршується. Це здається незбагненним і непоясненним хоча б тому, що людина, відкривши багато законів мікро- та макросвіту, так і не виробила адекватних норм  і принципів свого існування в біосфері.
Нині у світі існує багато нормативно-правових документів стосовно дбайливого ставлення до Природи та раціонального використання її ресурсів. Згадаймо хоча б концепцію сталого розвитку, прийняту світовою спільнотою в Ріо-де Жанейро у 1992 році. Більше десяти років минуло з  часу її прийняття, але реальних здобутків у глобальному вимірі людство поки що немає.
Це ж саме можна сказати і про локальний рівень нашого існування – своє поселення або вулицю, найближчу річку чи ставок, сусідній ліс і селянське поле. Нині вони перебувають у захаращеному стані, вкриті звалищами і смітниками, занедбані байдужим ставленням місцевої влади і самих жителів.
Зрозуміймо ж, що в безладі та неорганізованості наші нащадки – діти й онуки – жити не зможуть. Згадаймо про мудрість предків, які ніколи не вивозили з власного обійстя увесь непотріб до найближчого яру, балки чи діброви. А нині більшість лісосмуг знечищено,  береги водойм спаплюжено, земельні ділянки занедбано.
Чому в нашому місті, яке вважалося найзеленішим у колишньому СРСР, оголошена війна деревним насадженням? Як можна виправдати осиротілість вулиць Кам’янця-Подільського, коли дерева без крони стали нагадувати нам шибениці? Де ж голос Дністровської регіональної екологічної інспекції, прокуратури, міліції?
Навіть на терені ринку на заваді вельможам стали пірамідальні тополі. Лежать вони зрізані на землі, наче трупи на війні. А вони ж десятиліттями так вірно служили людям.  Несли їм життєдайний  кисень, оберігали од вітру, уловлювали пил, зменшували шуми тощо. І взамін нічого не вимагали. Лиш життя! І шалена рука злочинців позаздрила на їх життя. Не станемо ранити душу щодо насаджень міського парку. Замість вибраковки окремих хворих дерев – суцільна рубка.  Нині парк став лісосікою. Економіку цим аж ніяк не поправити! Не зрозуміло, з яких підстав працівники лісового господарства так вільно направляють лезо сокири чи зуби бензопили на старі дерева. Можливо, уподобились діям держави, усіх старих людей довести до жебрацтва аби швидше розпрощались з білим світом. Так поступають „гуманісти” лісової справи. Нагадаю Вам, панове, що кожне старе дерево - то найточніший еталон еволюційних процесів, що тривають на нашій планеті. Вони вимагають до себе особливого ставлення, бо допомагають краще зрозуміти подальший розвиток деревних насаджень внаслідок людського втручання. Це природна спадщина.
Вакханалія з деревними насадженнями немає меж. Масове зрізування дерев розпочалось на схилах берегів каньйону. Від рання до смеркання працюють бензопили, якими обривається життя дерев, що тривало жили за мудрими законами еволюції. Більше не почують школярі СШ №1 мелодійності соловейка, сойки, сварки сороки, позбавлено роботи санітара-дятла, гніздування птахів, які летіли тисячі кілометрів з надією, що їхня хатка на них чекає. Не можна обійти мовчанкою і такий національний злочин, який мається на наших очах з заповідним об’єктом загальнодержавного значення -  Смотрицьким каньйоном. Мало того, що в межах міста на 9 км відрізку його лупають три потужні кар’єри. А нині до них у Старому місті на правому березі річки почали рити котловани під „хатинки”.
Читачі вже добре усвідомили, що саме цей витвір надає місту особливої колоритності та не тільки! Природа потурбувалася аби річка в час паводків не завдавала людям лиха і тривог. Невже трагедії у Закарпатті, Чернівцях нічого нас не вчать!? Сьогодні цей оберіг бездушно на шахрайській основі руйнується. Чи не парадоксально!?
Чужоземці більше про каньйон турбуються, ніж ми. В 2001 р. працювала група міжнародних експертів аби включити його до Списку  світової природної спадщини. Перед тим розпорядженням міської влади було організовано „Толоку”,  під час якої  колектив НПП „Подільські Товтри” упорядковував його прибережну зону. Були залучені громадські товариства, навчальні установи, жителі міста. Сподівались, що люди, які поруч проживають, побачать як не легко працюють їх діти, родичі і покладуть край потворству з сміттєзвалищами. Але годі! Варто спитати місцевих самоврядувальників, коли буде покладено кінець подібному безладдю і свавіллю. Пожалійте ж працю дітей та онуків!
Непокоїть стан каньйону в межах Старого міста, не дивлячись на те, що воно наділено статусом національного архітектурного заповідника „Кам”янець”. Директорує в ньому п.Фенцур В., який з відновлення сивої давнини  робить чимало. АлеСтан довкілля як дзеркало нашого недбальства, або сумні роздуми небайдужого з нагоди екологічних заходів

Третє тисячоліття – це поріг віків, коли оцінюється минуле й обмірковується майбутнє. Зробити це нелегко з  огляду на наше суперечливе сьогодення, особливо в сфері екологічного буття.
Річ у тім, що з року в рік стан природного середовища постійно погіршується. Це здається незбагненним і непоясненним хоча б тому, що людина, відкривши багато законів мікро- та макросвіту, так і не виробила адекватних норм  і принципів свого існування в біосфері.
Нині у світі існує багато нормативно-правових документів стосовно дбайливого ставлення до Природи та раціонального використання її ресурсів. Згадаймо хоча б концепцію сталого розвитку, прийняту світовою спільнотою в Ріо-де Жанейро у 1992 році. Більше десяти років минуло з  часу її прийняття, але реальних здобутків у глобальному вимірі людство поки що немає.
Це ж саме можна сказати і про локальний рівень нашого існування – своє поселення або вулицю, найближчу річку чи ставок, сусідній ліс і селянське поле. Нині вони перебувають у захаращеному стані, вкриті звалищами і смітниками, занедбані байдужим ставленням місцевої влади і самих жителів.
Зрозуміймо ж, що в безладі та неорганізованості наші нащадки – діти й онуки – жити не зможуть. Згадаймо про мудрість предків, які ніколи не вивозили з власного обійстя увесь непотріб до найближчого яру, балки чи діброви. А нині більшість лісосмуг знечищено,  береги водойм спаплюжено, земельні ділянки занедбано.
Чому в нашому місті, яке вважалося найзеленішим у колишньому СРСР, оголошена війна деревним насадженням? Як можна виправдати осиротілість вулиць Кам’янця-Подільського, коли дерева без крони стали нагадувати нам шибениці? Де ж голос Дністровської регіональної екологічної інспекції, прокуратури, міліції?
Навіть на терені ринку на заваді вельможам стали пірамідальні тополі. Лежать вони зрізані на землі, наче трупи на війні. А вони ж десятиліттями так вірно служили людям.  Несли їм життєдайний  кисень, оберігали од вітру, уловлювали пил, зменшували шуми тощо. І взамін нічого не вимагали. Лиш життя! І шалена рука злочинців позаздрила на їх життя. Не станемо ранити душу щодо насаджень міського парку. Замість вибраковки окремих хворих дерев – суцільна рубка.  Нині парк став лісосікою. Економіку цим аж ніяк не поправити! Не зрозуміло, з яких підстав працівники лісового господарства так вільно направляють лезо сокири чи зуби бензопили на старі дерева. Можливо, уподобились діям держави, усіх старих людей довести до жебрацтва аби швидше розпрощались з білим світом. Так поступають „гуманісти” лісової справи. Нагадаю Вам, панове, що кожне старе дерево - то найточніший еталон еволюційних процесів, що тривають на нашій планеті. Вони вимагають до себе особливого ставлення, бо допомагають краще зрозуміти подальший розвиток деревних насаджень внаслідок людського втручання. Це природна спадщина.
Вакханалія з деревними насадженнями немає меж. Масове зрізування дерев розпочалось на схилах берегів каньйону. Від рання до смеркання працюють бензопили, якими обривається життя дерев, що тривало жили за мудрими законами еволюції. Більше не почують школярі СШ №1 мелодійності соловейка, сойки, сварки сороки, позбавлено роботи санітара-дятла, гніздування птахів, які летіли тисячі кілометрів з надією, що їхня хатка на них чекає. Не можна обійти мовчанкою і такий національний злочин, який мається на наших очах з заповідним об’єктом загальнодержавного значення -  Смотрицьким каньйоном. Мало того, що в межах міста на 9 км відрізку його лупають три потужні кар’єри. А нині до них у Старому місті на правому березі річки почали рити котловани під „хатинки”.
Читачі вже добре усвідомили, що саме цей витвір надає місту особливої колоритності та не тільки! Природа потурбувалася аби річка в час паводків не завдавала людям лиха і тривог. Невже трагедії у Закарпатті, Чернівцях нічого нас не вчать!? Сьогодні цей оберіг бездушно на шахрайській основі руйнується. Чи не парадоксально!?
Чужоземці більше про каньйон турбуються, ніж ми. В 2001 р. працювала група міжнародних експертів аби включити його до Списку  світової природної спадщини. Перед тим розпорядженням міської влади було організовано „Толоку”,  під час якої  колектив НПП „Подільські Товтри” упорядковував його прибережну зону. Були залучені громадські товариства, навчальні установи, жителі міста. Сподівались, що люди, які поруч проживають, побачать як не легко працюють їх діти, родичі і покладуть край потворству з сміттєзвалищами. Але годі! Варто спитати місцевих самоврядувальників, коли буде покладено кінець подібному безладдю і свавіллю. Пожалійте ж працю дітей та онуків!
Непокоїть стан каньйону в межах Старого міста, не дивлячись на те, що воно наділено статусом національного архітектурного заповідника „Кам”янець”. Директорує в ньому п.Фенцур В., який з відновлення сивої давнини  робить чимало. Але раптом заразився бацилою вседозволеності. З незрозумілих мотивів оголосив себе царком над оповитою легендами цариною природи – Смотрицьким каньйоном. З його „легкої руки” берег каньйону поруч ЗОШ №1 почав інтенсивно руйнуватися котлованами під забудови хатинок багатіїв.  Жителі вже нарекли цю сплюндровану смужку берега заповідного об’єкту вулицею „правників”. Не зрозуміло, яке відношення п.Фенцур має до берегів каньйону, що благословляє їх продаж. Невже керівник заповідника не знає, що кожна річка має мати буферну зону? А оскільки каньйон – заповідний об’єкт загальнодержавного значення, то згідно Закону України „Про природно-заповідний фонд України” до цієї зони ще додається природно-захисна, де і будь-яке будівництво категорично забороняється. Руйнування берегу каньйону розцінюємо як вищу ступінь вандалізму. Свого часу люди каньйон укріпляли, а можновладці нині його руйнують. Де ж депутатський корпус міста?! Перед виборами гори і доли обіцяли, ледь не небо пригортали виборцям. А тут же не про небо йдеться, а лише за унікальний витвір природи заступитися в ім’я нащадків та екологічного благополуччя довкілля.
Варто спитати Дністровську екоінспекцію, за чим вона слідкує? Чи лише підписи роздає на руйнування цінностей природи? В такому разі напрошується питання про доцільність такої надбудови в державі? Риттям фундаментів порушується цілісність структури каньйону, підсилюється процес його ерозії і руйнування, ми свідомо сприяємо посиленню зсувних процесів, замуленню річки і знищенню природних водних джерел, які напувають не лише річку, а й жителів. Ось чим завершиться будівництво „хатинок” вельможів!
Не стали для нас гірким уроком руйнування заказника „Кармалюкова гора”, Лисої гори в районі Гуменецького Привороття, гори „Теремець” в районі затопленої Бакоти. Погляньте на ці рани колись мальовничого Придністров’я. Від надмірного розмиву земель вода у Дністровському водосховищі як помиї, а місто з неї напувається.
Невже п.Фенцур повністю впорався з реставруванням усіх архітектурних надбань на плакорі Старого міста, йому вже більше нічого реставрувати, тому подався „відновлювати” каньйон.
За зловживання ним службових повноважень і усіх причетних до руйнування і плюндрування берегів національної природної спадщини вимагаємо притягнути до суворої відповідальності !!!
Ось це далеко не повний перелік тих неподобств нашої доби, які кояться на очах у нас. Але і в межах всієї держави ситуація не краща – Чорнобиль, безумні штучні моря і водосховища, небувалі ерозійні процеси, забруднення повітря, збиткування і плюндрування нашої годувальниці – Землі, нестача питної води, глобальне потепління, озонові дірки, знищення біорізноманіття, винищення Карпат, лісів Поділля та Полісся тощо. Годі ці безчинства людської дії перелічувати.
Враховуючи все це, звертаємось до господаря міста  - його Голови О.В.Мазурчака, якому не байдужа ні доля міста, ні доля його природи!  Пане Голово, відверніть своєю виваженістю, мудрістю цю вакханалію з Смотрицьким каньйоном.
Каньйон міста – це його візитна картка і книга Гіннеса, яка вбирає до своїх сторінок імена тих, хто це чудо збереже,  заступиться від будь-яких посягань. Сподіваємось, що покладете заслін волюнтаристичним діям групи шахраїв, які в оману Вас заводять. Хіба і без того мало проблем ? Погляньте, що коїться у місті.  Автомобільний транспорт перегороджує дорогу пішоходам.  Але це півбіди. Трагедія в тому, що від них все важче і важче дихати, а зелених насаджень стає все менше і менше.  Тільки один автомобіль за рік викидає у повітря 1,5 т отруйних газів. А скільки їх у місті, області, державі в цілому, то чому б не бути парниковому ефекту? А що коїться з годувальницею – Землею. Нині на терені НПП „Подільські Товтри” діють десятки несанкціонованих піщаних кар’єрів. І всі вони на життєдайних полях сівозмін, на яких ще вчора отримували вагомий хлібний колос. А нині руїни! Хто дав право так вільно розпоряджатися національним багатством тим, хто і пальцем до цього не приклався.
Це неймовірний злочин перед народом! На жаль, така сумна екологічна картина не лише у нашому регіоні, Україні, але й світі. Для цього колегіальна думка небайдужих людей планети і організувала акції екологічного спрямування аби бодай трохи знизити антропогенний прес на природу і показати, що людство веде себе до самознищення. Серед цих акцій „Марш парків”, „День Довкілля”, Міжнародний день Землі, які проводяться з 17 по 22 квітня кожного року. У наш час вони перетворилися у своєрідні свята, до яких не залишаються байдужими більшість людей світу.
За кордоном ці дійства започатковані ще в 70-х роках ХХ століття. В Україні вони закріплені Указом Президента в 1998 році.
Мета цих акцій – збудити в кожному серці бажання щоденно берегти природу, не залишатись байдужими до тих аномалій, які спостерігаємо навколо себе, зробити бодай маленький внесок у велику справу охорони природи у кожному місті, селищі, селі, підприємстві, організації. Це пряма дорога до покращення здоров’я людей  та спокійного завтрашньодення нащадків.
НПП „Подільські Товтри” як природоохоронна державна інституція має безпосереднє відношення до цих екологічних акцій. Для колективу парку вони вже стали традицією. Для їх реалізації заздалегідь намічено ряд заходів, починаючи від посадки саджанців деревних порід у кварталах парку і населених пунктах, а також низку профілактичних – запобіжних заходів, серед яких особливе місце відводиться природоохоронній пропаганді та екологічному вихованню населення території парку. До цієї важливої роботи залучені музей природи парку і його філії в смт Чемерівці та смт Стара Ушиця.
З метою широкого залучення молоді до цього дійства НПП звернувся з відповідним листом до всіх шкіл та навчальних установ міста. У відповідь на дане звернення 17.03.04 р. в офісі парку відбувся семінар вчителів біології і географії, які поставили собі за мету здійснити комплекс заходів, спрямованих на виховання у школярів не просто знань про довкілля, а й любові до рідного краю. Для парку стало традицією підтримувати тісні стосунки зі школами з реалізації даних екологічних акцій. Адже йдеться про юнь, якій жити і творити майбутнє.
Склалася плідна співпраця із колективом МЕНЦУМ, НВК №16 м. Кам’янця-Подільського. У школах, навчальних закладах, окрім облаштування власних територій, посадки саджанців „здійснюються еколого-пізнавальні заходи” де використовуються різні форми та методи (шкільні лінійки, вікторини, проведення уроків екологічного спрямування, конкурси, екологічні ігри, змагання, концерти тощо). За безпосередньої участі та допомозі колективу НПП „Подільські Товтри”, основною ланкою екологоосвітньої  роботи є ведення пропаганди знань про парк шляхом лекцій, бесід та проведення конкурсів.
У школах міста ця робота вже розпочалась такими акціями як „Тиждень географії”, згодом „Тиждень біології, у яких активну участь беруть співробітники парку (І.Рибак, В.Мисько, О.Кучинська, Н.Чайка, О.Дем’янова, М.Рябий, С.Ковальчук та ін.).
Очевидь, ці заходи - не панацея для чарівної природи Придністров’я і міста, але вони покликані бодай якось розбудити населення, молодь, примусять задуматися про реально навислий над людством меч екологічної небезпеки, розчулить і виведе молодь з інертного стану байдужості за свою ж долю. А тому кожен, хто причетний до цих екологічних акцій своєю участю не залишиться осторонь тих витівок, які кояться із природою, зробить свій маленький внесок у спільну справу охорони природи, щоб можна було сказати, що у нашому краю, в наших дітей є майбутнє.

 

С.Ковальчук      співробітник НПП „Подільські Товтри”