Водні багатства Хмельницького Придністров’я

УДК: 502. 656 (477.43)

 
С.І.Ковальчук
НПП „Подільські Товтри”,
вул. Польський ринок, 6,
м.Кам’янець-Подільський,
Хмельницької області, 
32301
 
                            Водні багатства Хмельницького Придністров’я.
 
„Вода – найдорогоцінніша корисна копалина. 
Вода – це не просто мінеральна сировина, 
це не тільки засіб для розвитку
 промисловості і сільського господарства;
вода – це дійовий провідник культури,
це жива кров, яка створює життя там,
де його не було”.
О.П.Карпінський
 
Природа щедро наділила Хмельницьку область водними ресурсами. Область має густу сітку річок, ставків, водосховищ. Правда, природних озер на її території обмаль („Святе”, „Теребіж”, „Голубі озера”, озеро „Лісова пісня”, „Горіле”, „Солонча”, „Берків ставок” та ряд інших невеличких озерець). В області налічується понад 3000 річок загальною протяжністю 10 000 км. Однак довжиною понад 10 км їх не багато (понад 120). Лише 10 річок мають довжину понад 100 км (Дністер, Південний Буг, Горинь, Збруч, Смотрич, Жванчик, Случ, Хомора).
Річки області відносяться до трьох басейнів: Дністра, Південного Бугу та Дніпра і відзначаються дуже характерними планами. 
Ріки басейну Дністра всі течуть на південь, причому строго паралельно одна до одної (Збруч, Смотрич, Жванчик, Тернава, Мукша, Студениця і ін). Річки центральної частини області – Південний Буг, його притоки та Случ і Хомора течуть на схід, а ріки північної частини – Горинь, Корчик – на північ.
Такий план річкових систем території тісно залежить від її орографії і тектонічної будови. Річки південної, східної і північної частини області вирізняються не лише напрямками, але будовою і формою долин. 
Річки південного напрямку (Дністровський басейн) на більшій частині течії виробили глибокі каньйоноподібні долини. Ці блакитні артерії є окрасою регіону Поділля. Річки східного напрямку мають неглибокі долини з пологими схилами і розгалуженою мережею балок, а річки північних напрямків течуть по молодих невироблених долинах майже без придолинних схилів.
Найбільша з річок області – річка Дністер, протікає по її південній межі протяжністю 160 км. Долина ріки тут дуже звивиста і утворює численні меадри. Крутизна схилів Дністра дуже мінлива: круті скелясті ділянки, так звані стінки,  змінюються розлогими терасовими схилами, що створює надзвичайно мальовничі краєвиди,  багаті на історичні, геологічні та ландшафтні пам’ятки.
Південна частина області помережена низкою лівих приток Дністра з глибокими, часто каньйоноподібними долинами (Збруч, Смотрич, Жванчик, Жорнівка, Мукша, Баговичка, Дібруха, Данилівка, Батіг, Говірка, Жван, Калюс, Студениця, Тернава, Теребіж, Лядова та ін). Завдяки цим голубим водним стрічкам край наділили назвою Кам’янецьке Придністров’я. Це один з наймальовничіших оазисів Поділля, який манить до себе не лише дослідників, а й екскурсантів і туристів.
Сучасна назва Дністра веде свій початок з Київської Русі і означає „швидка вода”. Справді, течія води досить швидка (0,5-0,6 м/с, а під час паводків 1,5-2,0 м/с). Стародавні греки називали річку Тіріс, а пізніше Тірас; у римлян – Данастріс, Данаструс; у турків – Турла.
Долина річки була заселена людьми ще з давніх давен. У заплаві лівого берега Дністра біля с. Лука Врублівецька (затоплене) збереглися рештки однієї з найдавніших в Україні стоянок (300 000 років тому). Дністер своєю неспокійністю та грізним характером споконвіків то пригортав людей, то насторожував. І не дивлячись на це, ріка весь час вабила і вабить людину для вирішення проблем народного господарства. 
Сьогодні Дністер із своїми лівими  притоками є не лише окрасою Кам’янецького Придністров’я, а й області. Це єдиний водний резерв цього регіону, який разом з ландшафтними наземними комплексами створюють неповторний природно-заповідний фонд (ПЗФ) національного природного парку „Подільські Товтри”. Саме водні об’єкти ПЗФ мають неоціниме значення не лише у формуванні ландшафтних екосистем, функціонуванні природних біоценозів, збереженні генофонду наземних, напівводних та водних представників флори і фауни. Не менш важливе значення мають ці об’єкти й у вирішенні важливих загальнобіологічних, екологічних та культурно-виховних аспектів сьогодення. 
Природа, як ніяку іншу частку території України, наділила Кам’янецьке Придністров’я неоцінимими водними дарами. За водними ресурсами річок область займає шосте місце в Україні. Тому дуже прикро, що наявне багатство не цінується.
Ще 35-40 років тому Дністер зі своїми притоками були найчистішими річками Європи, які забезпечували водою близько 11 мл.чоловік, не говорячи про задоволення виробничих та господарських потреб. Але необдумане, волюнтаристичне будівництво Дністровського водосховища поклало край екологічному благополуччю не лише водного басейну Дністра, а й довкіллю регіону в цілому. Тільки в одному Кам’янець-Подільському районі області під водами водосховища розкисає майже 10 тис.га найкращих заплавних земель, на яких вирощували гідні врожаї ововчевих, бахчевих культур, процвітало садівництво та виноградарство. Тільки в колишньому (нині затопленому) райцентрі смт. Стара Ушиця діяло спеціалізоване господарство (10 тис.га) з вирощування лікарської сировини, яке було найбільшим її поставщиком в тодішньому Радянському Союзі. Лише в названому районі було підтоплено 40 населених пунктів та понад 10 сіл (Лука Врублівецька, Нижні Патринці, Теремці, Студениця, Бакота, Барвінкове, Канилівка, Кривчани, смт. Стара Ушиця) зникли з карти району назавжди, а скільки подібних їм в інших районах та областях.
З будівництвом ГЕС людина забажала взяти під свій контроль могутню швидкоплинну річку, якою є Дністер, не думаючи про послідуючі наслідки. Ще нікому за всю історію людства не вдавалося бути володарем над природою. Природа, хоч надто терпляча, але за халатне ставлення до себе надто жорстоко відплачує, а тим більше неспокійний Дністер.
Історія нам нагадує і повчає, що через неспокійність характеру Дністра не раз було завдано шкоди людині відомими паводками (1164, 1579,1649, 1700, 1759, 1823, 1843, 1855, 1941 роки).
Нинішні екологічні негаразди регіону пов’язані передусім з інтенсивним „освоєнням” Дністра, яке почалося на початку 60-х років XIX ст. Саме тоді розпочалися роботи з будівництва Дністровської гідроелектростанції. Ідея з будівництва Дністровського водосховища та її реалізація не лише не виправдала надій і сподівань, а завдала величезних неокупних капіталовкладень і нанесла непоправної моральної шкоди десяткам тисяч жителів, які в цій зоні з прадіда-діда проживали, виробили свої звичаї, традиції, вели раціональний режим господарювання тощо. В даному випадку зустрілися з принципом, що хотіли, як краще,  а вийшло, як завжди. А іншого і не могло статися, коли нехтуємо законами природи, а чітко виконуємо вказівки „вождів” з їх непрофесійністю та обмеженим баченням ходу біологічно-екологічних закономірностей, бодай на десяток літ вперед. На папері – пророцтво, а на ділі – неуцтво!
Сьогодні дивуємося і здогадуємося, в яку „копієчку” обійшлося будівництво водосховища для держави і населення. А де ж були ті, від кого в значній мірі залежала доля ріки і які могли це безумство відвернути? У 1974 році з придністровської зони насильно почалося відселення десятків тисяч людей, ліквідовували села, затоплювали найбагатші землі, порушуючи природний баланс.
А хіба в наш час через необдумане, безвідповідальне ставлення до природних цінностей не спокутуємо провину?
Згадайте сумний 1983 рік, коли з Стебниківського хімкомбінату в Дністер потрапили 5 млн. куб.м хлоридів, а через 8 років (влітку 1991 року) внаслідок аварії на Дрогобицькому нафтопереробному заводі річку забруднили нафтопродуктами та розчинами фенолів.
З утворенням Дністровського водосховища думалось, що проведення в зоні Придністров’я зрошування полів під сільськогосподарські культури дасть певну користь. Нині всі ми свідки, що це виявилось утопією. Крім мріяної вигоди – шкода очевидна і незаперечна. З дією водосховища настільки розвинулись ерозійні процеси, що викликають незапокоєння та тривогу. Крім того, останній час все більше і більше ходять чутки про втрату води у Дністрі. Причин цьому декілька (тріщина в самій плотині та карстових породах). Питання як слід і досі не з’ясоване. А поки що очевидь одне, що нестабільність рівня води у водосховищі не тільки посилює ерозійні процеси, але й негативно відбивається на рибних ресурсах Дністра. І це без того, що Дністер в роки дикої ринкової економіки оповитий сітками для вилову риби десятками рибобригад, а під їх егідою і браконьєрство сягнуло небувалого розвитку. Ріка втрачає не лише воду, а й рибу. 
Проте колізії з Дністровським водосховищем мають  і нині свої небажані аспекти. У зоні Придністров’я простягається відомий  унікальний витвір природи – Товтровий кряж, який не має собі аналогів в Європі (це аналог «Кодрам» Молдови).
Крім багатьох інших функцій, товтри в регіоні регулюють гідрорежим. Вони підживлюють своїми водними джерелами річки – притоки Дністра. Але через безмірне, дике руйнування Товтрового пасма ця функція різко послаблюється. З іншого боку, техногенними відходами замулюються річки (Мукша, Тернава) тощо.
У ринкову економіку стан річок мав би покращуватися, оскільки наступив спад виробництва. Але гідрохімічний стан річок за аналізами лабораторії екомоніторингу НПП (О.Кучинська, Н.Чайка, 2003) вимагає бути далеко кращим, ніж він є. І зумовлено це в переважній більшості дією антропогенних чинників (відсутність прибережних захисних смуг, небувалі кучугури сміттєзвалищ, посилення ерозійних змивів, розораність до урізу річок, відсутність чи несправність очисних споруд зливних стоків, будівництво гаражів, приватних будинків, різних забігайлівок тощо).  
 З квітня місяця 2004 року розпочалось інтенсивне будівництво приватних житлових будинків міських можновладців на самому березі річки Смотрич. І це при тому,  що берег річки відноситься до заповідного об’єкту національного рівня „Смотрицький каньйон”. Смотрицький каньйон є візитною карткою древнього Кам’янця-Подільського, який є кандидатом до включення його у список природної світової спадщини.
Деградується цей природний об’єкт епохи Силуру  і зупину навалі з боку місцевих можновладців немає, незважаючи на неодноразові протистояння громадськості міста, учасників ВВВ, ветеранів праці. І все це робиться всупереч природоохоронному законодавству та найвищому Закону – Конституції України (ст.66).
Слід відмітити, що стан малих річок Дністровького басейну на території НПП вимагає залишатися кращим. Адже їх потенціальні гідроенергетичні ресурси становлять 1,56% всіх енергетичних ресурсів малих річок України.
Розбудова міст, розширення їх нових масивів, величезна кількість розрізнених приватизованих підприємств – це нові проблеми раціонального використання та охорони водних ресурсів. 
Нині з новою силою повстає проблема захисту природних вод від різних джерел забруднення. Розмови про зворотнє водопостачання, безвідходне виробництво, біотехнології так і залишаються модним словоблудом, від якого ситуація з водними ресурсами регіону Поділля аж ніяк не покращується.