Нахімічили - треба розгрібати або Як перетворити відходи у доходи

З початку 90-х років у всьому світі спостерігається різке збільшення виробництва пакувальних матеріалів на основі полімерів. В Україні щорічно утворюється 3 млн. тонн відходів, з яких ПЕТФ складають 15-20%.

З початку 90-х років у всьому світі спостерігається різке збільшення виробництва пакувальних матеріалів на основі полімерів. Особливо це проявляється у виробництві пляшок для розливання газованих напоїв, пива тощо з поліетилен-терефталату (ПЕТФ). В Європі за останнє десятиріччя обсяг виробництва упаковки ПЕТФ зріс з 300 тис. до 1,5 млн. тонн на рік. В Україні щорічно утворюється 3 млн. тонн відходів, з яких ПЕТФ складають 15-20%. З існуючих технологій вторинної переробки відходів ПЕТФ, таких як механічний і фізико-хімічний рециклінг, у нашій державі використовують перший. Він передбачає подрібнення відходів з отриманням порошкоподібного або крихкого матеріалу для подальшої переробки методом пиття під тиском.

Проблема переробки відходів діяльності людства давно непокоїть учених. Крім екологічних, виникають й досить болючі фінансові питання. І якщо Захід, з його потужною економікою, ще якось намагається вирішити ці проблеми, то українцям, з нашими негараздами, здебільшого начхати на це. Сміттєзвалища зростають, потужностей переробних заводів явно не вистачає. Але які до органіка перетравлюється землею, то що робити зі склом, металом, полімерами? Виявляється, з останніми ми можемо впоратися, причому із значним фінансовим зиском. Відповідні технології розроблені в Хмельницькому державному університеті на кафедрі "Хімічної технологу. Аби з'ясувати, що ж таке унікальне вигадали земляки, "Колесо" звернулося до керівника кафедри, професора Ігоря МАНДЗЮКА.

Проте все більше у світі (Німеччина, Франція, Японія) переходять на фізико-хімічні методи рециклінгу. За словами Ігоря Мандзюка, при дії на відходи ПЕТФ хімічними речовинами за певних умов (нагрівання, присутність каталізаторів, тиску, інертного середовища), можна отримати цілий спектр матеріалів, які можна використовувати. На кафедрі ХДУ вже розроблені методи і технологічні умови виготовлення клеїв-розплавів, отримано та випробувані зразки. Цей клей використовується для нанесення етикеток на скляні та пластикові пляшки, бляшанки; у поліграфічній та легкій промисловості. Причому орієнтовна ціна вітчизняних клеїв-розплавів становитиме 6-10 грн.\кг, тоді як імпортні аналоги коштують 18-27 грн. Також після фізико-хімічного рециклінгу пляшок можна отримати продукти, що є складовими виготовлення поліуретанових матеріалів: захисних покриттів, фарб, теплоізоляційного пінопласту. Крім того, продукти переробки використовуються в якості ненасичених поліефірних смол для виготовлення склопластиків, армованих матеріалів, полімербетону, облицювальної плитки, полімерної сантехніки з імітацією граніту, мармуру, малахіту; фарби, лаків, ізоляційних покриттів.

Професор підкреслив, що для організації виробництва клеїв непотрібно будувати окремий завод, достатньо відкрити лінію на діючому виробництві. Орієнтовна вартість ділянки становитиме 80-100 тис. грн. Невеличкий цех виготовлятиме до 1000 тонн продукції за добу. Ігор Мандзюк наголосив, що відкриття фізико-хімічного методу переробки хмельничани зробили першими в України, фахівці навіть отримали кілька свідоцтв. Будівництво подібної лінії дозволяє вирішувати низку питань.

По-перше, це використання відходів ПЕТФ у якості сировини для продукції, що не виробляється в Україні. По-друге, зменшується кількість відходів упаковки.

Але ще більш цікавим видається інший абсолютно новий для нас винахід Хмельницьких науковців - розробка біопластиків, що розкладаються. Причому це було зроблено вперше на теренах СНД. В світі існують подібні розробки, однак країни-лідери у цій галузі тримають свої винаходи у глибокій таємниці.

Бум навколо скорочення виробництва та використання пластиків поставив гостру проблему розміщення відпрацьованих пластикових виробів (термін розкладу сучасних пластиків становить 30-80 років). У 70-ті роки з'явився новий напрямок синтезу полімерів з терміном служби, який регулюється. Проте через технологічні та економічні проблеми широкого поширення він не набув. І лише з 1992 року провідні світові компанії впритул зайнялися розробкою технологій отримання біопластиків, що розкладаються (БЗ).

Під назвою БЗ проходять матеріали, які розкладаються природними мікроорганізмами (бактеріями, грибками, морськими водоростями), при закопування у грунт до найпростіших складових: СО2 та води тощо. Особливу зацікавленість науковців викликав синтез полілактидів-полімерів, які отримують з молочної кислоти. Причому вихідну сировину в Україні можна отримувати у значній кількості з відходів картоплі, цукрового буряка, молока. Цей виріб розчиняється у землі за 1-3 місяці і за своїми якостями аналогічний поліетилену, полістиролу, ПВХ. З нього можна виготовляти кришки, підноси, тарілки, тару для харчових продуктів, отримувати волокна, медичну продукцію.

Керівник кафедри вважає, що розробка подібних матеріалів дозволила б значною мірою вирішити проблему утилізації полімерних відходів, підняла б престиж України в галузі розробки технологій високого рівня, експортувати БЗ в інші країни. Причому, підкреслив він, для нашої держави, враховуючи доступність вихідної сировини - молочної кислоти на основі переробки відходів рослинництва - є надзвичайно привабливими. Крім доступності сировини, виробництво БЗ вирішує питання забруднення навколишнього середовища відходами пластику. На кафедрі ХДУ отримані перші лабораторні зразки нового продукту. При умові належного фінансування напівпромислове виробництво можна налагодити протягом одного року.

За матеріалами газети "Колесо"