9.5. ФІНАНСУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ПРИРОДООХОРОННОЇ СПІВПРАЦІ

Природоохоронні проекти міжнародної допомоги  бувають неефективними, а також можуть підсилювати корупцію.

 

9.5. ФІНАНСУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ПРИРОДООХОРОННОЇ СПІВПРАЦІ

Міжнародна співпраця України на двусторонній та багатосторонінй основі є не лише важливим чинником на шляху до інтеграції з Європейським Союзом, так і джерелом значної допомоги в сфері охорони довкілля. Вартість грантів на програми і проекти такої екологічної співпраці інколи вимірюється мільйонами долярів або євро. І хоча ця допомога здебільшого надається у формі консультацій, передачі інформаційно-методичних матеріалів, проведенні різних семінарів і далеко не завжди матеріалізується в обладнанні чи на рахунках українських установ, проекти міжнародної допомоги завжди привертають величезну увагу керівництва Мінприроди.

Співробітники Міністерства бували залученими до участі в проектах як консультанти, з оплатою праці не за українськими ставками заробітної платні. На жаль, були можливі ситуації КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ, коли одна і та ж посадова особа Міністерства приймає рішення щодо доцільності прийняття пропозиції певного проекту міжнародної допомоги, потім залучається як консультант з оплатою, а потім бере участь в оцінюванні підсумків цього ж проекту. Очевидно, за таких умов оцінки бувають лише позитивними, незалежно від реальної корисності даного проекта допомоги для України. Навіть якщо цей посадовець не працюватиме в проекті безпосередньо сам(а), він (вона) має можливість рекомендувати іноземним партнерам залучити до роботи певних людей, інколи своїх друзів чи родичів.

Після підписання міждержавних домовленостей іноземні партнери – це здебільшого бізнесмени з якихось консалтингових фірм. Вони мало переймаються великою політикою, їх більше хвилює змога отримати замовлення на проект і благополучний звіт за ним, щоб була сперспектива на отримання наступного. І в разі потреби для них зовсім не важко знайти контакти і “порозумітись” з українськими чиновниками.

Процедури погодження проектів не дуже складні. Рівень погодження залежить від масштабу проекту, наприклад для проектів UNDP вартістю менше 100 тисяч долярів достатньо погодження не з Міністром, а з його Заступником чи керівником одного з департаментів Мінприроди. Гранти міжнародної допомоги не включаються до бюджету (хоч така можливість передбачена ст.29 Бюджетного Кодексу) через те і не підлягають перевірці Рахунковою Палатою. Через те гранти можуть ставати каталізатором корупції.

Єдиним засобом проти корупції в цих умовах є прозорість та залучення громадськості. На жаль, представники навіть тих країн, які ратифікували Оргуську Ковенцію, недооцінюють значення цього чинника в Україні. Прозорість проектів міжнародної допомоги буває дуже недостатньою.

Ні в рамках Мінприроди, ні в системі інших органів державної влади досі так і не конкретизована та персоніфікована відповідальність за управління проектами міжнародної допомоги, попри надану експертами ЄЕК ООН РЕКОМЕНДАЦІЮ 3.3: “Повинні удосконалюватися координація і співробітництво між усіма закладами, залученими у розвиток політик, і управління міжнародними проектами. Необхідно створити спеціальний підрозділ з управління проектами міжнародної фінансової допомоги. Необхідно також створити добровільну міжнародну робочу групу в яку увійдуть представники країн партнерів, що бажають допомогти Україні в здійсненні її природоохоронної діяльності.”

Приклад програми українсько-канадійської співпраці щодо проблеми зміни клімату засвідчує клановий характер використання коштів з українcької сторони. Ні існуючий державний орган координації - Міжвідомча Комісія з питань впровадження Рамкової Конвенції ООН з проблеми зміни клімату, ні громадськість жодним чином до планування, виконання та оцінювання проектів цієї програми не залучались.