9.1. МАКСИМУМ НЕПРОЗОРОСТІ ТА ЗАКРИТОСТІ – У ФІНАНСУВАННІ

Непрозорість сприяє корупції, а її збереження свідчить про корупцїйні схильності керівництва Мнприроди та апарату Кабміна. 

 

9.1. МАКСИМУМ НЕПРОЗОРОСТІ ТА ЗАКРИТОСТІ – У ФІНАНСУВАННІ

Фінансово-економічний механізм природокористування є дуже складним. Бо він стосується всіх сторін екополітики і управлінської діяльності в довкіллєвій сфері, він регулюється різними галузями законодавства – природоохоронним, податковим та бюджетним. Цей механізм включає щонайменше два десятки елементів, але, на жаль, в жодному документі не описаний цілком, реконструювати його доводиться самотужки. Мінприроди не намагається зробити цей механізм прозорим та зрозумілим для громадськості.

Інформація щодо використання публічних коштів в Україні є максимально закритою. На сайті Мінприроди завжди був розділ “Фінансування природоохороних заходів”, і він завжди був порожнім щодо конкретних витрат. Від Міністерства одержати фінансову інформацію надзвичайно важко - навіть в період очолювання Міністерства С.Курикіним, який найбільше серед керівників Мінприроди декларував співпрацю з громадськістю.

Щоб одержати відповідь на інформаційний запит Громадської Ради про дансько-український проект “Усунення ризику, повязаного з накопиченими в Україні непридатними або забороненими для використання пестицидами”, довелось, крім начальника департаменту екологічної безпеки Міністерства п. Є.Маторіна, двічі звертатись до Міністра С.Курикіна.

Ознайомившись з висновком Рахункової Палати про перевірку використання коштів Державного Фнду ОНПС, Громадська Рада при Мінекології звернулась до Міністерства з проханням надати зауваження до висновків Рахункової Палати. У відповіді Мінприроди N 1270-к/07/1-11/95/11, підписаній міністром С.Курикіним, БУЛО ВІДМОВЛЕНО НАДАТИ ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ начебто вона є закритою. Рахункова Палата на запит до неї спростувала твердження про начебто закритість” такої інформації.

Чинне “Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища” кілька разів змінювалось. В редакції, затвердженій Постановою Кабміну від 7 квітня 2006 р. N 462 , воно є документом на одну сторінку з 8 пунктів. Вважається, що цього досить, щоб управляти сотнями мільйонів гривень! В редакції, затвердженій Постановою КМУ від 15 лютого 2002 р. N 181 було 10 пунктів. Цікаво, що вирізано такі два пункти:

9. Забороняється використання коштів Фонду на заходи, не включені до затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів.”

10. Річний звіт Фонду щороку публікується Мінекоресурсів у засобах масової інформації або видається окремим виданням. Матеріали річного звіту надсилаються Кабінету Міністрів України, а також заінтересованим органам виконавчої влади, громадським організаціям, діяльність яких пов'язана з охороною навколишнього природного середовища.”

Отже, ліквідація п.9 ілюструє розуміння “законності”, а п.10 – “прозорості” і в Мінприроди, яке готувало цю постанову, і в Кабміні, який її затвердив.

Моніторинг використання коштів має бути обов’язковою складовою бюджетного процесу. А це означає і конкретні штатні одиниці для цього, і процедури регулярної звітності, і показники. На жаль, річні звіти ДФОНПС про використання коштів не містили жодної інформації про КІНЦЕВІ РЕЗУЛЬТАТИ ЦИХ ВИТРАТ, як і про проблеми виконання одержувачами коштів зобовязань перед державою та суспільством. Не наведено детальної інформації за жодним конкретним проектом, навіть з найбільших за вартістю. Узагальнені показники по областях або по галузях дозволяють “сховати кінці”. Нині навіть таких звітів не має, і невідомо чи будуть?