8.5. БАГАТОСТРАЖДАЛЬНЕ МІНПРИРОДИ

Мінприроди не може нормально працювати за умови хаотичних, необгрунтованих і суперечливих "реформувань", що здійснюються все більш випадковими та некомпетентними особами на посаді Міністра. Ця кадрово-інституційна свистопляска свідчить про нерозуміння ролі цього Міністерства в державі вищим керівництвом України.

 

8.5. БАГАТОСТРАЖДАЛЬНЕ МІНПРИРОДИ

Зі структурою та кадровим наповненням Мінприроди відбувається перманентна вакханалія. На посаді керівника Міністерства з 1998 року вже 8-ма людина, причому рівень професійної придатності цих посадовців дедалі нижчий. Багато разів довільно змінювалась назва Міністерства, що викликало необхідність заміни бланків, печаток, посвідчень, вивісок на Міністерстві та усіх його обласних управліннях тощо.

Кожний Міністр змінював структуру Мінприроди, замінював заступників Міністра та начальників провідних управлінь “своєю командою”. При цьому щоразу подавалось на затвердження в Кабмін або Президенту начебто принципово нове Положення про Міністерство, а по суті – щоразу змінене під “свою команду”. Хвиля реорганізацій та кадрових перетасовок йшла вниз, в результаті чого Міністерство було паралізовано півроку та більше, а незабаром приступав до роботи новий Міністр і конвульсії “реформування” починались знову.

Один з іноземців, який працював в проекті міжнародної допомоги, поділився враженнями: “В цьому Міністерстві ситуація як на залізничному вокзалі. Півроку тому ми приїхали починати проект, зустрілись з ключовими для проекта особами, домовились про співпрацю. А зараз майже нікого з них не залишилось, і все треба починати спочатку.“ Парадоксально, що стабільнішою є Громадська Рада екологічних організацій національного рівня при Мінприроди, яка існує вже більше 10 років.

Особливо показовою є доля одного з найважливіших підрозділів Мінприроди – Державної Екологічної Інспекції, у завдання якої входить організація й здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства на всій території України. Хаотичне реформування Мінекобезпеки-Мінекоресурсів-Мінприроди кілька разів руйнувало цілісність системи такого державного контролю. Зокрема, Указом Президента України від 29.05.2000 N 724/2000 було затверджено “Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України і скасовано Указ Президента України від 10.02.1995 N 120 "Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України". З цього моменту Головна державна екологічна інспекція стала нелегітимною, бо залишалась підрозділом вже неіснуючого Міністерства. Так тривало принаймні до прийняття Камбіном Постанови 14 березня 2001 року №239 "Про створення урядових органів державного управління у складі Міністерства екології й природних ресурсів України", а реально – до прийняття Постанови КМУ від 17.11.2001 N 1520 Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію”.

О.Кошарна в газеті “Дзеркало тижня” писала про ситуацію з держекоінспекцію: “На щастя, не знайшлося жодного грамотного керівника підприємств, що перевірялись, – подивись він уважніше посвідчення таких інспекторів, не допустив би їх на своє підприємство. Таким чином, державний контроль за дотриманням законодавства в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, екологічної й радіаційної безпеки, що є однієї з основних функцій міністерства, практично 10 місяців робився напівлегально, а про його ефективність можна здогадуватись, беручи до уваги те, що інспектори були стурбовані своєю долею й можливою втратою роботи у зв'язку зі скороченням штатів.[17]

Подібна ситуація правового вакуума кілька разів виникала і для державних інспекторів у територіальних органах Міністерства, для держекоінспекції, і для міністерства в цілому і при наступних реорганізаціях Міністерства, інколи курйозних. Указом Президента України від15 липня 2003 року замість звільненого з посади Міністра екології та природних ресурсів України В. Я. Шевчука призначено на посаду на посаду Міністра екології України Полякова С. В. Як відзначає В.Зуєв [18], це було призначення на неіснуючу посаду, бо окремого Міністерства екології ще не було створено. Лише через два місяці -15 вересня 2003 року Указом Президента Мінекоресурсів було реорганізовано у Міністерство охорони навколишнього природного середовища (але не “екології”!) та Державний комітет природних ресурсів. І після цього в спішному порядку було проведено нове перепризначення міністра на нову посаду.

Враховуючи неминучі втрати якості захисту екологічних прав внаслідок таких "тектонічних зрушень", як реорганізація органів державного управління, подібні реформування потребують публічного обговорення можливих варіантів і всебічної оцінки наслідків. Експерименти в цій області дорого обходяться кожному громадянину окремо й суспільству в цілому.