8.3. БЕЗЛАД ІНСТИТУЦІЙНОГО “ВПОРЯДКУВАННЯ”

Перебудова структури органів державного управління відбувається хаотично, часто на догоду ввидкоплинним та вузькогруповим інтересам.  

 

8.3. БЕЗЛАД ІНСТИТУЦІЙНОГО “ВПОРЯДКУВАННЯ”

Як пише професор В.Авер'янов [13], “…виконавча влада реалізується не тільки у формі державного управління, а й в різноманітних інших формах державної діяльності, які також підлягають регулюванню адміністративним правом. У свою чергу, сфера державного управління не обмежується тільки діяльністю органів виконавчої влади.Проте в законодавстві України недостатньо чітко розмежовані органи державної влади (Президент, ВРУ, КМУ) та органи державного управління (міністерства, держкомітети, інспекції тощо). Останні часто називаються центральними органами виконавчої влади.

Державне управління – одна з функцій державної влади, і вона передає частину владних повноважень органам, які мають це управління здійснювати. Всюди, де йде мова про управління, є місце для запитань про мету (місію) та завдання органа, який це управління здійснює, критерії досягнення мети та розвязання завдань і, зрештою, для пошуку форм раціонального, навіть оптимального управління. Владу обговорювати у цих поняттях не завжди можливо– вона лишає місце суто ВОЛЬОВИМ рішенням. Проте спроби звести роботу органів державного управління до лише таких рішень згубні і несумісн з принципами правовї держави. Принцип управління через право забезпечується насамперед з допомогою чітко окресленої й гарантованої від втручання ВЛАСНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ кожного державного органа. [14]

Однак власна компетенція (тобто коло предметів ведення, функцій і відповідних їм повноважень) поки не стала провідним принципом діяльності органів державного управління в Україні. Структура цих органів начебто зафіксована Указом Президента України N1573 від 15 грудня 1999 року “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади”, але залатана на даний момент ще сорока пятьма (!) Указами Президента! При цьому ця структура виглядає малообгрунтованою, майже хаотичною.

За відомостями з порталу Кабміна станом на квітень 2007 р. вона включає 18 Міністерств, 11 Державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України, і ще біля 20 органів не до кінця зрозумілої приналежності та компетенції. Причому досить проблематично виявити якісь логічні принципи, які б розмежовували функції чи обсяг повноважень Міністерства від Держкомітету або пояснювали підстави називання органа чи установи “службою”, “адміністрацією”, “радою”, “комісією”, комітетом”, “палатою”, “департаментом” чи ще якось. І ще важче збагнути логіку перетворень цієї структури – перейменування, злиття, розділення, створення одних, скасування інших органів.

Наприклад, плачевний стан житлово-комунального господарства та безлад в забудові міст супроводжується перманентним реформуванням відповідних керівних органів. З 1994 по 2007 роки Міністерство України у справах будiвництва і архiтектури разом з Державний комітетом по житлово-комунальному господарству пройшло низку перетворень, обєднань, розділень та перейменувань. За 12 років (як цикл у східному календарі), перебудова структур зробила коло і вернулась практично на ті ж самі позиції. Мільйони гривень, тони паперу та сотні людино-років праці на “реформування” потрачені марно!

Указом Президента від 19.02.2007 р N 118/ 2007 Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів” ліквідована Національна рада зі сталого розвитку України. Ще раніше Постановою КМУ від 4 вересня 2003 р. N 1414 була ліквідована Національна комісія сталого розвитку України при Кабміні Отже, тепер взагалі немає органу, який займався б стратегічним плануванням відповідно з міжнародними зобовязаннями України щодо збалансованого розвитку , взятими на конференціїї ООН в Ріо-де-Жанейро у 1992 році та підвердженими на конференції ООН у Йоганесбурзі у 2002 році.

Іншим прикладом управлінської безграмотності найвищих державних рішень є Указ Президента від 20.04.2005 N 678/2005 Про ліквідацію Державного комітету України з енергозбереження”, виданий начебто “з метою вдосконалення системи органів виконавчої влади, що беруть участь у формуванні та здійснюють реалізацію державної політики у сфері енергозбереження”. З таким розумінням “вдосконалення” можна ліквідувати будь-який орган! Цим Указом виконання функцій та зобов'язань ліквідованого Держкомітету було покладено на Мінпаливенерго України. Це помилка!

Міненерго добре вміє вирішувати завдання ВИРОБНИЦТВА енергії на кількох десятках великих електростанцій, але це вміння зовсім не годиться для організації заходів енергозбереження. Бо їх треба здійснювати при СПОЖИВАННІ енергії мільйонами абонентів. Указом Президента від 31.12.2005 року N 1900/ 2005 було утворено Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів практично з тими ж функціями, що мав Держкоменергозбереження. Здебільшого риторичне запитання “У що обходяться податкоплатникам подібні реформування?” цього разу має конкретну відповідь Рахункової Палати: “…замість фінансування заходів з керівництва та управління в сфері енергозбереження, фактично проводились витрати на утримання ліквідаційної комісії ДКЕЗ. В результаті, протягом ІІ півріччя 2005 та І півріччя 2006 років кошти державного бюджету в загальній сумі 2 мільйони 249 тисяч гривень витрачені неефективно.[15]