8.2. ДЕГРАДАЦІЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Кадрова чехарда в державі параллельно з безкінечною і хаотичною перебудовою структури органів державної влади та управління, разом з ослабленням накуових та проектниз інституті неухильно веде до загальної деградації інфраструктури прийняття довгострокових рішень.

 

8.2. ДЕГРАДАЦІЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Невідповідність кадрів функціональним вимогам в сфері політики та державного управління в Україні є надто частою і очевидною – починаючи з посад Президента, Народних Депутатів, Глави Уряду та Міністрів. Про останнє, зокрема, свідчить криза в політичній еліті весною 2007 року. Цілком некомпетентного для виконання функцій керівника Мінприроди “помаранчевого” Павла Ігнатенка замінив такий же екологічно некомпетентний “небесний” Василь Джарти. Хоча ст.7 базового Закону декларує, що Екологічні знання є обов'язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів та призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища., немає ні затверджених мінімумів таких знань, ні курсів підготовки (крім як для працівників Мінприроди), ні перевірки наявності цих мінімумів. Цим обумовлюється неекологічність мислення політичної та управлінської еліт України.

Тисячі постанов Кабміну, Указів Президента – кадрового змісту. Частота і сумнівна обгрунтованість кадрових переміщень в системі органів державного управління дозволяють говорити про КАДРОВУ ЧЕХАРДУ. Вона йде параллельно з безкінечною і хаотичною перебудовою структури органів державної влади та управління. На цьому тлі непомітно відбувається загальна деградація інфраструктури прийняття довгострокових рішень. Крім органів державного управління, її основу складають сукупність наукових установ (насамперед інститутів НАНУ і ВУЗівських кафедр) та проектних інститутів.

Більшість проектних інститутів як госпрозрахункові установи зійшли нанівець, бо з 1990 року відбувся величезний спад капітального будівництва і вони не мали замовлень. Фахівці змушені були звільнятись, йти на пенсію чи працевлаштовуватись де прийдеться. Для формування ж прошарку кваліфікованих проектувальників заново потрібно не менш, ніж 7-10 років практики.

Комерціалізація вищої освіти суттєво погіршила якість підготовки студентів і ослабила вузівську науку. Низьке бюджетне фінансування академічних інститутів призвело до масової втечі наукової молоді за кордон, що зараз не виправити і покращенням фінансування. Багато аспірантів шукають місце роботи за кордоном заздалегідь і покидають Україну незабаром після захисту дисертації.

Менш помітне зниження потенціалу для прийняття рішень в міністерствах. Наприклад, паралельно з більше ніж десятком змін керівника Мінпаливенерго його науково-технічне управління тихо “згорталось”. Від чисельності в 50 співробітників, з яких 9 були докторами наук, дійшло до 8 працівників, більшість з яких лише нещодавно одержали вищу освіту. А науково-технічна складність завдань Міністерства не зменшилась.

Одним із масштабних свідчень деградації системи прийняття рішень в державі є проект Енергетичної Стратегії України до 2030 року, безвідповідально схвалений Кабміном. Реалізація цієї Стратегії коштуватиме більше 200 мільярдів долярів – навіть небідні американці назвали її занадто дорогою. Декларується розвиток енергозбереження, але він не забезпечений коштами. Натомість основні кошти планується вкласти в ядерну енергетику, яка окуповується найдовше. Начебто “для досягнення енергетичної незалежності” передбачено побудувати 22 нових реактори, але це стане заміною “газового поводка” на “ядерний зашморг”.