7.4. ЯКІСТЬ “ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ”

"Основні напрями" найкраще демонструють першопричину безтолковість української екополітики - відсутність реальних пріоритетів і процедур їх вибудовування. Сівши на коня, неможливо  скакати воночас у всіх напрямках.

 

7.4. ЯКІСТЬ “ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ”

Документ "Основнi напрями державної полiтики України у галузi охорони довкiлля, використання природних ресурсiв та забезпечення екологiчної безпеки" (далi - "Основнi напрями") також є програмним. Мінприроди намагалось видавати його за Національний План Дій з Охорони Довкілля (НПДОД), бо на це у відповідному проекті міжнародної допомоги було потрачено чималі кошти. Проте "Напрями" не можуть вважатися НПДОД з таких причин:

1) Щодо обмеженості та реальность змісту. НПДОД визначає лише кілька найпріоритетніших заходів, які можуть бути реально здійснені в короткий час і за обмежені кошти. Натомість "Основні напрями" перераховують практично всі екологічні проблеми, що нині існують в Україні, і більшість з яких не може бути розв'язана ближчим часом.

"Основні напрями" передбачають 7 основних пріоритетів та 14 завдань для їх здійснення. Водночас, в металургійній промисловості визначаються 4 стратегічних напрями та 6 програмних завдань; у хімічній та нафтохімічній промисловості - 6 стратегічних завдань; у нафтогазовій та нафтопереробній промисловості - 9 завдань внутрішнього рівня та 5 завдань зовнішнього рівня; щодо екологiчної безпеки ядерних об'єктiв називаються 5 основних принципів та 4 пріоритетні завдання. Щодо використання водних ресурсів говориться про 4 довготермінові цілі та про 5 прiоритетних напрямів, в кожному з яких є стратегічна мета та основні цілі. Щодо промислових вiдходів йдеться про "блок цiлей екологiчного аспекту", "блок цiлей економiчного аспекту" та "мету методико-органiзацiйного аспекту", яка потребує "розроблення концептуальних i програмно-цiльових засад".

Хто і як може співставляти різні "мети", "цілі", "блоки цілей","напрями", "завдання", "пріоритети", "аспекти", "принципи" та"засади", та ще по різних галузях? Яким способом впорядкувати серед них "основні", "стратегічні", "довготермінові", "пріоритетні", "концептуальні" та "програмні"? Хто в змозі за такого термінологічного розгардіяшу об'єктивно розподілити кошти, тобто здійснювати практичну політику?

2) Щодо визначеності строків, необхідних ресурсів, розподілу відповідальностей. НПДОД повинен чітко говорити: що має бути зроблено в конкретні строки (кілька років, а не десятиріч), за які кошти і якими конкретними виконавцями. В "Основних напрямах" такої конкретності немає, і через те неможливо визначати - чи є прогрес у виконанні документу?

У Главі "Стан довкілля" часто називаються одні проблеми, в Главі "Стратегія та тактика" - інші. Часто для названих проблем не пропонується жодного рішення, або запропоновані рішення не гарантують розв'язання проблем.

3) Глибина підготовчого процесу. НПДОД є продуктом консенсусу між різними секторами суспільства - органів державного управління, органів місцевого самоврядування, бізнесового сектору та неурядових організацій (екологічної громадськості). Процес узгодження "Основних напрямів" стосувався лише частини органів державного управління. Реалізація цього документу неминуче виявляє суспільні протиріччя, непомітні за кабінетної підготовки документу.

Нині Мінприроди береться за розробку екологічної стратегії, навіть не проаналізувавши та не назвавши вголос стратегічні недоліки “Основних напрямів” та причини, що їх породили.