6.2 НЕДОТРИМАННЯ ОРГУСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ТА ІНШИХ НОРМАТИВНИХ АКТІВ

Україна зухвало порушує Оргуську Конвенцію

 

6.2 НЕДОТРИМАННЯ ОРГУСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ТА ІНШИХ НОРМАТИВНИХ АКТІВ

Безумовно, найважливішою для інформаційної складової екополітики є Оргуська конвенція. Про негаразди з її втіленням в Україні було багато написано в [8], проте за цей час ситуація нічим не покращилась. Мало що змінили і кілька міжнародних проектів з чималими бюджетами у допомогу її втіленню. Доводиться повторювати раніше сказане у [8]:

В Міністерстві ОНПС є дуже невелика частина екологічної інформації, наявній в державі загалом. Вона є в інших міністерствах, відомствах, органах місцевої влади, на підприємствах та в установах різних форм власності. Надання інформації за Оргуською конвенцією - це зобов'язання держави (уособлюваної Кабміном), а не одного лише Мінприроди. Повноваження Кабміну щоб заохотити чи зобов'язати власників такої інформації неспівставимо більші, ніж Мінприроди, яке зобов'язати їх цим займатись не може.

… Кабмін необгрунтовано ухилився від виконання міжнародних зобов'язань, штучно звузив можливості екологічного інформування громадян рамками Мінприроди, а щодо інших Міністерств, відомств та місцевих органів влади - пустив справу на самоплив. Буде у них добрий настрій - може і дадуть екологічну інформацію, а не буде - скажуть: "Нас наказ Мінприроди не стосується, а розпоряджень Кабміна про екологічне інформування немає".

Найкращою ілюстрацією плачевного стану екологічного інформування в Україні є сайт Мінприроди. На ньому надзвичайно багато розділів, здебільшого порожніх або наповнених хаотично, проте інколи з дуже претенціозними назвами, наприклад – “Національний банк інформації з екологічної освіти та виховання”. Натомість на сайті немає навіть тієї інформації, яка прямо передбачена Оргуською Конвенцією, зокрема у ст.5:

2.Кожна із Сторін забезпечує, щоб у межах національного законодавства процедури надання громадськості екологічної інформації були прозорими, а екологічна інформація була легко доступною, серед іншого, шляхом: a) надання громадськості достатньої інформації про види та обсяги екологічної інформації, яка є у розпорядженні відповідних державних органів, основні умови, за яких така інформація може надаватися, і доступ до неї, а також про процес її отримання

Всупереч цій вимозі, МІНПРИРОДИ ДОСІ НЕ СПРОМОГЛОСЬ СКЛАСТИ ТА ОПРИЛЮДНИТИ ПЕРЕЛІКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКА Є У САМОМУ МІНІСТЕРСТВІ, не кажучи вже про інші органи державної влади та управління.

Немає на сайті, хоч в переліку рубрик сайта вони значаться, таких матеріалів, як Національний звіт з Оргуської конвенції та Пропозиції громадськості до Національного Звіту з Оргуської конвенції”.

Питання про зміст та якість сайту багато разів піднималось на засіданнях Громадської Ради при Мінприроди, громадські організації неодноразово подавали письмові пропозиції. Керівництво Мінприроди щоразу обіцяло виправити ситуацію. На переробку сайта виділись кошти, але на що саме вони витрачались і якими були результати, громадськості не повідомлялось. Помітно лише, що останні роки сайт використовується головним чином для піара чергового міністра.

Показовою є “Гостьова книга” на сайті Мінприроди, в якій останній запис датований 24.02.2007 р., а далі можливість відвідувачам публікувати листи заморожена. На повідомлення кричучих фактів про порушенян еколоігчної безпеки слідів реагування на сайті немає.

Але інформація на сайті для публічного доступу – це лише якби вершина айсберга. Основу забезпечення екологічною інформацією, відповідно до ст.25 базового Закону мають складати “дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Кілька зауважень про зазначені в цій статті Закону масиви інформації:

ДАНІ МОНІТОРИНГУ: Після необгрунтованої передачі Дежкомгідромета від МОНПС до Міністерства надзвичайних ситуацій фізичним моніторингом довкілля Мінприроди реально не займається, отримуючи (і то нерегулярно. досить вузький спектр даних від інших відомств. Кілька років поспіль не виходить “Національна Доповідь про стан навколишнього природного середовища”, остання була за 2004 рік.

КАДАСТРИ природних ресурсів не ведуться. Реально налагоджено лише облік лісових ресурсів, але це було в Держкомлісгоспі ще й у докомпютерну епоху. Розробки кадастрів водних та земельних ресурсів у Держводгоспі та Держкомземі Мінприроди не координує. Жодної інформації, як йдуть ці розробки і якими ж є принципи визначення вартості цих ресурсів з екологічних позицій, на сайті Мінприроди немає.

РЕЄСТРИ суттєво неповні. У розділі “Реєстри об’єктів утворення відходів (ОУВ)” на сайті Мінприроди станом на 16.04.07 відсутні відомості по Києву, Київській, Донецькій, Харківській, Полтавській, Запорізькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Одеській, Миколаївській, Чернівецькій областях. Ще менше областей дали інформацію до “Реєстрів місць видалення відходів (МВВ)” та Реєстрів об’єктів оброблення та утилізації відходів (ООУВ). На сайті є ще “Реєстр екологічних аудиторів”. Курйозним є те, що у підрозділі “Реєстраційна діяльність” ЖОДНОГО РЕЄСТРУ немає!

Схоже, що в Мінприроди навіть не знають – а які ще реєстри Міністерство мусить вести, бо переліку наявних чи планованих реєстрів немає. А де ж реєстри для ДЕРЖАВНОГО ОБЛІКУоб'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища, видів та кількості шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього” – цього потребує ст. 24 базового Закону? Де реєстри, які містять інформацію про джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей– відповідно до ст 25 того ж Закону?

АРХІВИ. Усвідомлення значення архівів у Мінприроди є надзвичайно низьким порівняно з судовими органами чи проектними інститутами. У Мінприроди навіть не накопичується архів проектної документації, щодо якої проведена екологічна експертиза – матеріали після експертизи повертаються замовникам. Без впорядкування роботи з архівами спадкоємність управлінської практики в управліннях Мінприроди підтримується навмання. Немає електронного архіву листування та іншої документації Мніприроди, хоча всі документи робляться на компютерах, і є внутрішня електронна мережа. Досі не створено навіть загальної технічної бібліотеки Мінприроди.

Відповідно до ст.10 базового Закону, екологічні права громадян забезпечуються, серед іншого: є) створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.Ця система є суто міфічною – крім Постанови Верховної Ради України "Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля" від 4 листопада 2004 року N 2169-IV (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2169-15, яку ніхто і не думав виконувати, жодного іншого управлінського документу щодо ціеї СИСТЕМИ не знайдено в базі даних ВРУ. Невідомо навіть: чи розроблено технічне завдання на неї? Принаймні, громадські організації не залучалась до участі в його розробці. ТАКА ПУСТОТА ПОКАЗОВО СИМВОЛІЗУЄ ЯКІСТЬ ГАРАНТУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ.

В системі органів влади та державного управління України немає жодного підрозділу, на який було б покладено функцію організації екологічної просвіти та інформування широких верств населення через ЗМІ. Хоча обовязки держави не лише з пасивного надання інформації, але і з АКТИВНОГО ІНФОРМУВАННЯ громадськості зазначені і в Оргуській Конвенції, і в ст.25-1 базового Закону: “шляхом… в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей.

В Україні не ведеться систематичне інформування через ЗМІ широкої громадськості з питань збалансованого розвитку, хід виконання міжнародних екологічних угод, в тому числі Рамкової Конвенції ООН щодо змін клімату та Кіотського Протоколу, проведення важливих міжнародних зустрічей, зокрема про процес “Довкілля для Європи”, хоча конференція екоМіністрів цього процесу в 2003 р. відбулась саме в Києві.