5. СИСТЕМА З ЧОТИРЬОХ ТИПІВ ІНСТРУМЕНТІВ ПОЛІТИКИ

Все різноманіття інструментів формування та здійсненя політики зводиться лише до 4-х типів 

 

5. СИСТЕМА З ЧОТИРЬОХ ТИПІВ ІНСТРУМЕНТІВ ПОЛІТИКИ

В сорокінському підході ПОЛІТИКА Є ЧАСТКОЮ КУЛЬТУРИ ВІДПОВІДНОЇ СПІЛЬНОТИ. Через те, найважливішим і найконструктивнішим висновком із СКМ є те, що ІСНУЮТЬ ЛИШЕ ЧОТИРИ ТИПИ УПРАВЛІНСЬКИХ ІНСТРУМЕНТІВ ПОЛІТИКИ – відповідно до чотирьох складових СКМ. Через те всяку політику можна і треба викладати мовою цих чотирьох типів інструментів. Вони є зрозумілими кожному політику, кожному управлінцю -незалежно від специфіки профільної для нього галузі. Вони їх і так використовували, проте обговорювали їх щоразу іншою мовою – через розгардіяш в термінології та методології. Якість цих інструментів можливо оцінювати і в судовому засіданні, і знаходити для них певні чисельні індикатори.

Нерідко завданням політики може формулюватись досягнення конкретного результату лише в одній з компонент СКМ. Наприклад, у 1- й: розробка та наповнення бази даних; у 2-й прийняття законопроекту; у 3–й: створення установи, проведення форуму чи відбір кадрів на певні посади; у 4-й: концентрація або розподіл фінансових чи інших матеріальних ресурсів. Але внаслідок взаємоповязаності усіх сторін культури діяльність на досягнення цього результату неминуче потребуватиме зусиль і в решті трьох інших компонент СКМ.

Успішність політики залежить від кожної з 4–х компонент, а ДЛЯ ПРОВАЛУ ПОЛІТИКИ МОЖЕ ВИЯВИТИСЬ ДОСТАТНІМ НАЯВНІСТЬ СЛАБКОГО МІСЦЯ (“ДІРКИ”) ЛИШЕ В ОДНІЙ З КОМПОНЕНТ. Поширені в колах управлінців кінця радянської епохи розмови про “комплексність” та “системність” управлінських рішень, програм, планів на мову СКМ можна перекласти як вимогу відсутності дірок в кожній з 4–х компонент. Тим паче неприпустимо, коли хоча б про одну компоненту СКМ у програмі зовсім забуто.

Але сучасні українські державні управлінці при розробці планів та програм можуть забувати і про одну, і про дві, і про три компоненти, концентруючись на завідомо неповній постановці завдань. Найчастіше – на фінансуванні при розмитих цілях без критеріїв досягнення, або на декларуванні надто багатьох НЕПРІОРИТЕТИЗОВАНИХ цілей, для досягнення сукупності яких не вистачить і 10 бюджетів США.

Жахливим показником низької якості системи українського державного управління є те, що Верховна Рада прийняла більше 300 різних програм національного рівня, і абсолютна більшість з них не виконана, хоча сумарно на це пійшли мільярди гривень. Нічого дивного тут немає, бо більшість цих програм не має чітко визначених пріоритетів, строків, джерел фінансування, критеріїв, показників та процедур для оцінки здійснення, персоналізації відповідальності за виконання. Все це в кінцевому рахунку призводить до того, що кошти податкоплатників витрачаються марно і не сприяють покращанню суспільного життя, в тому числі і екологічної безпеки. Сайт Рахункової Палати свідчить, що практично усі органи державної влади зловживають “нецільовим використанням коштів”, що є евфемізмом для розкрадання.

В авіації аналізується (“розбор польотів”) не тільки кожна аварія, але і кожний випадок, коли були хоча б деякі можливості для аварії. Більше 300 невиконаних програм – це сотні управлінських катастроф, але якогось аналізу та узагальнень цих фактів з доведенням підсумків до громадськості не відбулось. Це є вагомим доказом того, що РЕАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОГАНЕ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ НЕМАЄ!

Громадські організації лише тоді зможуть бути джерелами і двигунами оновлення державної системи управління, якщо будуть випереджувати чиновників в ясності мислення та в ПРАВИЛЬНОСТІ ПОСТАНОВКИ управлінських завдань.

Спробуємо дати хоча б побіжний аналіз екологічної політики по усіх чотирьох компонентах екополітики – цього жодного разу не робилось у державі!