Роздуми. Людина - дитя природи

Інформаційне повідомлення 

НУО Новоархангельського району Суспільної Служби України та „Зелений Світ”
 
РОЗДУМИ  З  ПРИВОДУ  КОНКУРСУ „РІЧКА МОГО ДИТИНСТВА” та акції „БЛАГОУСТРІЙ УКРАЇНИ”
ЛЮДИНА – ДИТЯ ПРИРОДИ
 
Людина не народжується гарною чи поганою. Вона вступає в життя звичайною біологічною істотою, майбутнє якої залежить від оточення, середовища, рідних і близьких людей, серед яких живе, виховується, навчається і працює. Людина – дитя природи. Вона найвище створіння, якому природа дарує свіже повітря, продукти харчування, чисту воду, найпрекрасніший запах квітів, цілющу силу трав, найрізноманітнішу гаму барв.
Якщо так, то чому ж не кожна людина – захисник природи? Чому серед нас спокійно і безкарно живуть хижаки, варвари, браконьєри, які знищують рослинний і тваринний світ?
На ці роздуми мене навів конкурс „Річка мого дитинства”, оголошений товариством „Зелений світ” і редакцією районної газети „Колос”, друковані матеріали  райгазетою на сторінці „Екологічний вісник”, „Наш спільний дім – Новоархангельщина”, „Довкілля”, та в зв’язку з організацією і проведенням акції „Благоустрій України” та Днем довкілля 17 квітня 2004 року. А це вже добре. Адже людина, котра публічно розповіла про своє ставлення до улюбленої річки, річечки, струмочка чи ставка, пронесе його через усе своє життя. Поділиться своїми захопленням, красою водоймищ і з своїми друзями. Звісно, що кількість захисників природи збільшиться, а вода в Синюсі та її притоках стане чистішою, береги привабливішими, рослинний і тваринний світ багатшим.
Неодноразова районна газета „Колос” друкує статті про великі і маленькі річечки Новоархангельщини. Тепер в зв’язку з тим, що річка Синюха має своє багате історичне минуле, хочеться поділитися своїми роздумами.
О, Синюхо, річка українська, перлина південного степу! Гордо несеш ти свої сині води ( а від того й твоя перша назва Сині Води) від Шарової Скали, де збігаються Тікичі та Велика Вись і до Південного Бугу. Впродовж всіх 111 км даєш людям воду, прохолоду, чудову їжу і даруєш людям радість.
Вчені-історики вважають ймовірним, що в часи Геродота біля Торговиці вздовж річки Синюха проходив великий торговий шлях. Річка розподіляла по своїй течії місцевих скіфів на рільників та кочівників.
Збереглися відомості й про те, що між греками, які жили на побережжі Чорного моря, і поселянами вздовж Синюхи йшла жвава торгівля. На цей час припадає легенда, що на Синюсі, біля Макітри, розбійниками потоплений грецький корабель, трюми якого були набиті золотом.
Незлічені маси невільників з Торговицького людського торгу переправлялися вбрід через Синюху і мандрували під пекучим південним сонцем, проклинаючи той час і день, коли їх народила рідна мати і ненажерливих людоловів, які гнали їх до Кафи чи Стамбулу, щоб навіки втратити Батьківщину і волю.
Береги Синюхи з торговицької сторони помережені підземними ходами, з новоархангельської є хід, який кажуть веде попід Синюху на другу сторону. Що хід підземний є, то це точно, а чи веде він на другу сторону, тепер уже неможливо підтвердити.  З історії нашого краю відомо, що кордон між російськими і польськими володіннями (Прутський договір) проходив по Синюсі, Висі і далі на схід – степом до ,Ірклійця, Тясмину і до Дніпра.
Рідна Синюха! В твоїх дорідних очеретах збирався гайдамацький загін Гната Голого, щоб потім вирушити в Звинигородку і двічі – в 1734 і 1743 роках штурмувати її укріплений замок, де за мурами засіли ляхи, які плюндрували українську землю і знущалися з її волелюбного народу.
На твоїх прибережних луках випасали своїх коней, а потім поїли їх цілющими синюшними водами орли – козаки отамана Сірка, під керівництвом якого вони неодноразово громили татарів-людоловів та панів – ляхів. Це стало підставою для народження легенди, що на твоїх зачарованих берегах великий Репін писав етюди для своєї відомої картини „Запорожці пишуть листа турецькому султану”.Було це так чи ні – нелегко довести, але народ Посинюшшя в своїй пам’яті, в легенді саме так відтворює цей факт і передає з покоління в покоління з гордістю про свій край, свою синьооку красуню Синюху.
В 1331 році на берегах Синюхи біля містечка Торговиці відбулася Синьоводська битва, яка стала початком звільнення України від татарського нашестя. Литовський князь Ольгерд разом з українськими воїнами розгромив тут трьох татарських ханів. В результаті перемоги над татарами вільними стали, Торговиця, Біла Церква, Звини -городка, і всі поля українські від Очакова до Києва, від Путивля до Дону, а залишки татар загнали в Крим.
В дні визвольної війни сам Богдан Хмельницький побував в Торговиці і вів переговори з полковником Торговиць- кого полку, а на рахунок весь десятитисячний полк став під Богданові знамена. Є повна вірогідність, що Хмельницький милувався водою та берегами Синюхи, обдумуючи свої грандіозні плани, а потім сьорбав юшку з окунів та йоржів, заїдаючи смачними синюшними коропами та линами.
В 1792 році у Торговиці відбулася Торговицька конфедерація, яка поклала край пануванню Польщі на українських землях. Конфедерація відбулася в палаці графа Потоцького, який найймовірніше стояв в саду над Синюхою.
Влітку 1919 року в бою з денікінцями отаман Махно спалив дерев’яний міст через Синюху, який з’єднував Новоархангельськ з Торговицею. Спалений міст знаходився з новим, який відбудували в 1934 році, а потім зірваний фашистами в 1944 році.
В роки війни в 1941 році на берегах Синюхи точилися кровопролитні бої з фашистськими завойовниками і сині води Синюхи ставали червоними від людської крові.
Це далеко не повний перелік історичних подій і фактів пов’язаних з нашою чарівною Синюхою Та вони переконливо свідчать про те, що наша річка вічно ділила свою долю з народом: поїла, годувала, рятувала від спраги та спеки, від ворога, зціляла від втоми та недуги.
Аякже не любити, не охороняти, не плекати Синюху від браконьєрів, людей без душі і совісті.
Гарна людина, в силу своєї вихованості і порядності, не пройде мовчки мимо нікчеми, який кидає в річку чи ставок гній, відходи, нищить рибу електровудками та іншими браконьєрськими знаряддями, щоб в кишені шелестіли гроші.
Необхідно впродовж свого життя пам’ятати, що людина – дитя природи і берегти її – позачерговий обов’язок кожного.
 
В.Кузьменко
Заслужений працівник культури України,
Краєзнавець, голова РО „ЗС” 1991-1996рр.Смт.Новоархангельськ,Кіровоградська область.