На Тернопільщині є навіть те, аналогів чому немає ніде у світі

У неймовірно красивих місцях побували недавно журналісти всеукраїнських видань у ході триденного прес-туру Гусятинським, Бучацьким, Заліщицьким та Борщівським районами нашої області.

Де співають нелякані солов’ї. Перша зупинка – у Гримай лові Гусятинського  району. В офісі природного заповідника „Медобори” науковий співробітник Ярослав Капелюх знайомить нас із багатством рослинного і тваринного світу Подільської Швейцарії. Так називають Медобори за мальовничість і величезну красу заповідних місць. Щороку чимраз більше туристів приваблюють тутешні „родзинки” – рослини-релікти, ендемічні види флори, відомий за біблійною легендою ясенець білий або неопалима купина. В екскурсії горою Гострою ми слухали солов’їв, які знай собі співають нелякані серед буйства природи…

Перетнувши річку Збруч, наша група опиняється у селі Крутилові – осередку зеленого туризму на Тернопільщині. У кожній з 15 хат села, за словами заступника директора природного заповідника „Медобори” Галини Оліяр, цілий рік живуть курортники (поряд – Сатанів з кількома „помічними” санаторіями)…
Святилища притягують сучасних „шаманів”. Проходимо кілька десятків метрів у опиняємось у святому місці прадавніх язичників – святилищі Звенигород. Культовий Збруцький духовний центр виник, коли активно хрестили Русь, у кінці Х – на початку ХІ століття. Для давніх слов’ян Звенигород мав таке ж значення, яке сьогодні для християн має Києво-Печерська або Почаївська лаври…
Ночівля у монастирі. Вперше більшості журналістів, які взяли участь у прес-турі, довелось провести ніч у стінах монастиря Непорочного зачаття Діви Марії у Язлівці на Бучаччині. У кімнатах-келіях для паломників – лише необхідне: ліжка, стіл, стільці, умивальник...
Сплав Дністровським каньйоном. Сплав Дністром на катамаранах – своєрідний екстрім, але приємний, без фанатизму. Розповідати про рафтинг – марна справа, це потрібно пережити. Особлива тренованість вимагається від „п’ятої” точки, адже сплав триває кілька годин. Зате які краєвиди відкриваються очам! Зовсім не гірші від карпатських чи кримських. Крім усього іншого, обов’язково зверніть увагу на відкладення земної кори на схилах Дністровського каньйону. Їм по півтора-два мільйони років, але поважний вік розрізів силуру та раннього девону не бентежить жителів навколишніх сіл: без вагань вони вирізають породу шматками і складають з неї… огорожу навколо своїх хат. Дуже, до слова, ефектну.
Перший підземний музей з’явиться незабаром. Одне із визначних місць біля села Більче-Золоте Борівського району, куди далі проліг наш маршрут, - печера Вертеба. Слово давньослов’янського  походження „вертеб” – яруга, яма, провалля – чітко характеризує утворення, яке ще у доісторичні часи обжив трипільський народ. Велика частина знайдених у печері предметів побуту трипільців збереглася у  цілісному вигляді – просто неоцінений подарунок для археологів. Ще за п’ять тисяч років до нашої ери трипільці використовували печеру і як місце тимчасового прихистку від набігів войовничих західних племен, і як святилище...
Невдовзі у печері відкриється перший у країні підземний музей трипільської культури, а поки що ним опікується сучасний фанат справи - директор Борщівського  археологічного музею Михайло Сохоцький …
Підбиваючи підсумки прес-туру, заступник ген директора Національної туристичної організації Віталій Левковський зазначив: Тернопільщина має всі шанси для стрімкого розвитку туризму. За останній рік значно побільшало наших і зарубіжних мандрівників, а обсяг наданих їм послуг зріс удвічі. Ще б трохи під натужитися і збудувати пристойні готелі-мотелі – і тоді нашому краю ціни не буде. Хочеться, щоб це сталося чимшвидше. 
Світлана Клос
З газети „Місто” № 20 від 26 травня 2004 року із збереженням стилістики та орфографії із  скороченням. 
(надіслав Михайло Ковальчук, 3.06.04)