Екологічні проблеми Тернопілля

Розмова з начальником державного управління екології та природних ресурсів у Тернопільській області Орестом СІНГАЛЕВИЧЕМ

 

—Уже давно науковці застерігали: люди, схаменіться, не знущайтеся над природою. Тепер вже неозброєним  оком  видно: екологію жде катастрофа... На якій віддалі ми від цієї катастрофи?   
—Та вже наблизились впритул. Відчутне потепління клімату на Землі — то результат викиду в атмосферний басейн великої кількості речовин, які створюють парниковий ефект. Що ще нас жде? Танення льодовиків, опустелювання тих територій, які ще вважаються квітучими... Очевидне одне: людина своїм втручанням дуже негативно вплинула на навколишнє середовище.
—Найбільша голуба артерія Тернопілля — річка Серет. Колись у ній масово купалися, в окремих місцях були пляжі... І ось ця річка гине на очах.
—І Серет не виняток. У такому стані всі річки. Вони замулені, окремі покоротшали. Деякі навіть зникли. І все, мабуть, почалося ще з меліорації земель. Мови нема, було в ній багато позитивного — виконувалися дренаж перезволожених земель, хімізація, вапнування тощо. Але цей захід охоплював і випрямлення річок, необґрунтоване осушення прибережних земель, низин. І ось результат: річки втратили здатність до саморегуляції. Окрім того, розорювався кожен клаптик землі... усе підряд. Від того річки почали ще й замулюватись. От візьмімо Золоту Липу. Вище від Бережан — там практично нема русла. Зникла фауна, річка стала небезпечною для населення сіл, бо вона постійно розливається. А от Серет — тут також багато біди. Івачевогорішнівський став на 80 відсотків замулений. Вище замулене русло річки. І такі села, як Чернихів, Глядки під час повені постійно підтоплюються. Аналогічна ситуація і з іншими річками. Вілія, наприклад, вкоротилася десь на 4 кілометри. Ми пожинаємо плоди безгосподарності і легковажності.
—А чому дозволяють так безтурботно розорювати прибережні захисні смуги? До речі, які їх розміри?
—Норматив такий: для малих річок — 25 метрів, середніх — 50, для великих — 100. А чому дозволяють порушувати режим? Річ у тому, що досі не відкоригована проектна документація, бо нема на це грошей. А до того ще слабкий контроль з боку органів місцевого самоврядування. У межах населених пунктів параметри прибережних смуг встановлюються відповідно до ситуації. Але тут потрібні розумні підходи.
—Що можете сказати про річку Дністер?
Сьогодні в Дністер жодною річкою не скидаються води, які мали б забрудненість вищу за норму. Загалом вода у Дністрі відповідає екологічним нормам. Але все-таки тут екологічна система порушена. Контрольні відлови засвідчили, що є проблеми з іхтіофауною. А перспектива? Обласні ради, в тому числі і Тернопільщина, вийшли з пропозицією державної програми охорони Дністра. Це дістало схвалення у Кабінеті міністрів. Що це дасть? Будуть централізовано виділятися кошти з державного бюджету. Окрім того, ми готуємо документи на створення національно-природного парку «Дністровський каньйон». То приблизно 20 тисяч гектарів, і це, безперечно, вплине на поліпшення екологічної ситуації.
—Редакційна пошта засвідчує, що навіть ліси державного фонду бездумно вирубують. Ви вбачаєте в цьому проблему?
—Вбачаю. Насамперед порушується екологічна рівновага. А тотальна вирубка — це тому, що дуже мізерне фінансування лісових господарств. Отож під виглядом санітарних рубок збільшують вирубки деревини на експорт. У такий спосіб шукають кошти на утримання своїх господарок.
—Сміттєзвалище... В чому тут найбільший клопіт?
    Біда в тому, що наші люди не цінують ні своєї держави, ні свого здоров'я. Кожен господар вважає, що може вивезти сміття подалі від свого обійстя — вкинути у річку, висипати у лісосмугу. У селах з таким ганебним явищем борються одиниці. А штрафами всіх не охопиш. Мусить бути постійний контроль з боку сільських рад. А найважливіше — щоб кожен господар усвідомив наслідки своїх вчинків.
—У цій  екологічній ситуації, яка склалася, який бачите вихід?
—Насамперед потрібно, щоб політика держави змінилася. Треба гроші на охорону природи вводити у бюджет. І ще: такі служби, як наші, неповинні бути оперетковими. Як можна говорити про ефективну роботу на місцях, коли в районі є один інспектор. Він мусить стежити за охороною всіх природних ресурсів, дотриманням природоохоронного законодавства. До того ж його державна адміністрація залучає ще до написання всяких рішень. А що може вдіяти обласне управління, коли має в штаті всього 40 інспекторів? Ні, у справі розв'язання екологічної проблеми потрібен серйозний державний підхід.
—Дякую.
Б. ПРОНИК 
З газети „Вільне життя” № 33 від 3 квітня 2004 року із збереженням стилістики та орфографії із  скороченням. 
    Проблема охорони навколишнього природного середовища в Тернопільській області, як і в цілому по Україні,є надзвичайно актуальною. Тому коментуючи допис пана Б.Проника слід погодитись з тим, що людство чекає екологічна катастрофа, якщо воно не змінить свого ставлення до природи.
    На мою думку, важливими чинниками, які би могли значно покращити стан довкілля в нашій області і в Україні є дотримання Законів щодо охорони навколишнього природного середовища та підвищення рівня екологічної освіти і культури населення. 
    Щодо екологічної освіти, то в першу чергу слід зауважити про відсутність предметів з екології в загальноосвітніх школах. Так в нашому районі, через відсутність фінансування, не вивчається курс „Основи екології” ні в одній школі району, не має власних періодичних видань екологічного спрямування, відсутня науково-популярна література. І як наслідок – низький рівень екологічної освіти та культури населення, або його повна відсутність.
І другий чинник – послаблення контролю, або повна його відсутність, зі сторони органів місцевого самоврядування та відповідних державних органів. Тому, я цілком погоджуюсь, „що може вдіяти обласне управління, коли має в штаті всього 40 інспекторів?” а в нашому районі їх лише два. 
   Тому недарма створені нові контролюючі органи: земельна інспекція, лісова інспекція, геологічний відділ при облдержадміністрації, які здійснюють відповідний контроль за дотриманням Земельного, Лісового кодексів, Закону України „Про надра”.      Та і громадський контроль слід відроджувати і всіляко підтримувати і розвивати. Саме тому наказом  Мінекоресурсів України від 27.02.2002 р. № 88 „Про затвердження положення про громадських інспекторів з довкілля” було прийнято  інструкцію про порядок видачі  відповідних посвідчень. 
   Отож, нашою організацією, згідно цього наказу, здійснено відповідні подання з заявами і фотокартками на трьох найбільш активних членів ще 18.09.2002 р. і, на жаль, посвідчень громадських інспекторів з охорони довкілля  ми так і не одержали… бо „ не має в наявності коштів на виготовлення посвідчень на рахунку держуправління  екології і природних ресурсів в Тернопільській області”.
   Як бачимо, за такого фінансування державних управлінь з екології і природних ресурсів, стану контролю за екологічним законодавством,  наявним рівнем екологічної освіти і культури населення питання охорони довкілля та його покращення залишається надзвичайно актуальним для нашого регіону і України в цілому.   
 
   Михайло Ковальчук – голова Гусятинської районної організації Всеукраїнської екологічної ліги, керівник дитячо-молодіжної екологічної організації „Медобори”
26.04.2004 р.