Кольоровий ліс

Всім відомо, що ялинка це вічнозелене дерево. Яка б не була на подвір’ї пора року вона завжди радує нас своєю пишною кроною.
А ось у лісі поблизу селища Макухівка під Полтавою спостерігається дивний феномен. Всі кому доводилося бувати тут, ще здалеку помічали, що ліс різнокольоровий і радісно грає всіма своїми барвами під подихом вітру.
Ні, тут не виливали отрутохімікати, і вибуху на лакофарбовому виробництві не було, і навіть іншопланетяни тут не причасні…
Причина у сміттєзвалищі, котре розташоване поруч і приймає сміття з усього міста. А далі справа за вітром. Він так любить бавитись з повітряними зміями, роль яких тут виконують різнокольорові одноразові пакетики. Та подорож їх недовга, вони одразу ж осідають на найближчих кущах та деревах і весело тріпочуть, викликаючи сум і захоплення від незвичайного видовища. Але вітер не сумує за своїми іграшками, адже ось приїхала нова машина і привезла нову купу різнобарвних „зміїв” .
Та це тільки верхівка макухівського айсбергу. Психологія нашої нації ще, нажаль, працює так: де з’явилася купка сміття, там незабаром виникне стихійне звалище. Яскравий приклад цьому ліси навколо Макухівки, до яких внесли свій „вклад” місцеві жителі. Якщо пройти трохи глибше в ліс, постають картини з фільму Тарковського „Стакер”. Наче після техногенної катастрофи – чорні, обвуглені стовбури дерев, вигорівшi
галявини, фантастичні деталі невідомих пристроїв… Це результати спонтанного загоряння сміття. Мабуть, були праві письменники фантасти пророкуючи наслідки „цивілізації”. Та катастрофа не прийде в один день. Вона вже почалася, поступово набираючи сил і виплескуючись в таких місцях, як Чорнобиль, Артемiвськ, Богданівка...
Скiльки ще таких мiсць вiдомих i нi? Хочеться привести слова одного індіанця, які він сказав колонізаторам південної Америки, котрі принесли з собою „цивілізацію”: „Тільки коли ви спалите останнє дерево, піймаєте останню рибу, сплюндруєте останню водойму, ви зрозумієте, що гроші неможна їсти. ”

Автор: Роман Панюшкiн.