Громадське обговорення, так’скать

Громадське обговорення, так’скать
“Громадська думка – це думка тих,
чиєї думки зазвичай не питають”
Кшиштоф Теодор Тепліц

 

У п’ятницю, 1 жовтня, у актовій залі ВАТ “Київпроект”,  відбулося громадське обговорення Проекту Правил забудови м. Києва, який був опублікований у газеті “Хрещатик” 27 липня 2004 року. У офіційному запрошенні, надісланому мені Присяжнюком В.Ф., начальником Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, йшлося таке: “Під час обговорення члени робочої групи Київської міської державної адміністрації  нададуть роз’яснення щодо завдань та змісту Правил забудови, визначенних чинним законодавством, відповіді на пропозиції громадськості стосовно коригування окремих положень документу, висвітлять напрямки подальшого впровадження Правил забудови у містобудівну практику”.
І все було б добре, якби... Як завжди захід мав пройти як формальність: про нього було оголошено тільки у двох газетах, та й те оголошення мало розмір звичайної телефонної картки. Як “не дивно”, але і на сайті Київської міської ради оголошення про це громадське (або так’скать громадське) обговорення не було. А навіщо – відповіла мені шановна президія під час “обговорення”, якщо двох газет – “Хрещатик” і “Столиця” – на їхній погляд для такого заходу вважається достатнім.
Коли я йшла на це обговорення, то сподівалася обговорювати Проект Правил забудови міста із авторами - спеціалістами різних галузей – архітектури, містобудування, археології, екології... Натомість переді мною в президії сиділи майже одні чиновники...
Все дійство вів Миргородський А.С., перший заступник голови управління містобудування, добре відомий як інвестор деяких скандальних будівельних проектів. Президію навіть не представили, може думали, що всі відомі одне одному? У великому залі навпроти “безіменної” президії (єдиний, кого могли впізнати присутні громадяни – Присяжнюк В.Ф. запізнювався, і президія вирішила розпочинати “обговорення” без нього) було близько 50 чоловік. Двоє журналістів... Жодного телеканалу... “Обговорення” розпочалося з того, що не представивши президію, почали зачитувати зауваження та пропозиції від громадськості по Проекту Правил та пояснювати, хочуть вони їх враховувати чи ні, доречі, не завжди компетентно. Коли представники громадськості намагалися поправляти неточності у тому, що казали представники президії, їм м’яко кажучи, затуляли рота і просили подавати запитання до президії у письмовому вигляді. Природньо було б у цьому випадку зі сторони громадськості теж вимагати у письмовому вигляді відповідей стосовно їхніх зауважень і пропозицій – які були враховані, або з якихось причин – ні. Відповіді на зауваження президія надавала усно, але хто може надати гарантії, що вони не передумають у своїх подальших рішеннях? Громадськість почала вимагати саме обговорення, а не некомпетентного монологу зі сторони чиновників. Невдовзі після початку “обговорення” Кармінський  А.М., голова Київдержекспертизи, взагалі перегнув палицю, сказавши: “ми можемо і скоротити чисельність присутніх” на адресу тих, хто не бажав “обговорювати” саме так – мовляв сидіть отут собі тихенько і радуйтесь, що взагалі сюди потрапили. Можна провести аналогію із ситуацією коли діти початкових класів бояться перечити вчителю, бо будуть вигнані із класу. Ці слова Кармінського і “завели” громадськість, а далі все пішло-поїхало...
Писати зауваження до документів такого рангу – це величезна робота, яка потребує не тільки знання законів, а і знання сучасних тенденцій забудови міста Києва, якими громадськість дедалі більше невдоволена.
Деякі представники громадськості, відчуваючи, що критиці хочуть закрити рота, недовіряючи за звичкою чиновникам, які не хочуть їх слухати, почали переходити на особистості і виплескувати свої емоції.
Обговорювалися правки без систематизації, без регламенту, протоколу не велося.
Зважаючи на попередні слова Кармінського, йому задали декілька конкретних запитань щодо підписання ним деяких скандальних експертиз, які таки дійсно поставили його у незручне становище – відповідь громадськістю так і не була отримана.
Потім Громадськість почала переконувати Кармінського, що Державні будівельні норми (ДБН) мають вагу підзаконного акту, а не так як каже Кармінський: “ДБН- це закон”.
Далі Лариса Павлівна Скорик, голова Громадської колегії по проблемам забудови та збереження історичного середовища м. Києва, декілька разів закликала президію до того, щоб перейти до справжнього обговорення, де кожна сторона може висловити свою думку і вона буде задокументована, а не проводити зачитування і коментування членами президії пропозицій надісланих громадськістю. Тай дійсно, чи цікаво б вам було слухати те, що ви самі написали? Мабуть цікавіше було б виступити після того, як побачити у письмовому вигляді що було враховано із ваших пропозицій і зауважень, а що ні, а потім  вже і будувати діалог. Скорик наголосила,  що таким чином далі все піде у формальне русло, а ті, хто хочуть виступити, не дочекаються нагоди, бо монолог чиновників буде довгим, а потім на виступи громадськості не вистачить часу. Президія навіть не потурбувалась про те, щоб якось згрупувати питання – екологи мають обговорювати проблеми збереження Київських парків і об’єктів природно-заповідного фонду Києва з фахівцями у цих залузях, а проблеми збереження архітектурної, історичної та культурної спадщини – з відповідними фахівцями і т. д. Вона привела приклад на аргумент президії, що вона не може включити всі закони, терміни і організації у Правила забудови – бо “то буде забагато”.  Лариса Павлівна повідомила, що подібні правила забудови у цивілізованих країнах, наприклад у Великобританії, мають вигляд багатьох товстенних томів, - не треба боятися розміру Правил забудови, бо там має бути враховано все. Хтось із виступаючих пізніше сказав, що цей Проект Правил забудови більше схожий на правила для інвестора. Інший – що Київ не пустеля, де де-інде стоять будинки, а цими Правилами має бути врегульоване те, як іще дотулити поміж цими будинками інші споруди... І дійсно, – Київ – місто, яке поряд з величезною історичною спадщиною зберегло і природу -  справжню природу, яку так наполегливо не хочуть помічати чиновники.
Незважаючи на заяву Президії, що до них надійшло біля 100 зауважень від громадян та громадських організацій, і що жодні з них не лишилися поза увагою, під час “переклички” виявилося що таких активістів була не така вже уйма - близько десяти – певно, дало свої результати “масштабне” розповсюдження інформації. Це були представники громадських організацій – Громадської колегії по проблемам забудови та збереження історичного середовища м. Києва, Національного екологічного центру України, Київського еколого-культурного центру, Товариства охорони пам’яток, громадські інспектори з охорони довкілля, окремі активісти з чіткою громадською позицією. На мій погляд, про громадське обговорення документу такого рангу, який буде визначати яке саме обличчя матиме Київ у майбутньому, не гріх було б оголосити і по телебаченню (тут у нагоді стали б “Перший національний”, “1+1”, “Інтер”), і у численних газетах (особливо було б доцільно розмістити оголошення на перших сторінках районних газет міста Києва), і  звичайно ж, у інтернеті.
Після години з лишнім вислуховування президії, громадськість все-таки виборола собі право висловити свою думку з трибуни... Але не право бути почутим, оскільки у президії навіть не знайшлося секретаря, який би все докладно занотовував. Записували тільки прізвища виступаючих.
Аналізуючи вищенаведене можна сказати, що недаремно із залу часто-густо лунали заклики визнати це обговорення, як таке, що не відбулося і носило формальний характер. Так і не був ніде оголошений авторський колектив розробників Проекту Правил забудови міста Києва, так і не прийшла громадськість і чиновники до якихось конструктивних рішень. Вірніше, кожний зробив свій висновок: чиновники зрозуміли, що вже з’явився “хтось”, хто буде протистояти хижацькій забудові Києва, а громадськість – що треба вимагати обговорення Проекту Правил зі спеціалістами, а не з чиновниками.
І головний архітектор міста Києва, Василь Федорович Присяжнюк, який би по долгу служби мав би відкривати громадське обговорення, прийшовши в розпалі тієї стадії, коли, образно кажучи, “стінка пішла на стінку” і одна сторона почала іншу таскати за коси і махати кулаками; не знаючи, що почалося все із провокативних заяв Кармінського, а закінчилося переходом по відношенню до нього на особистості, сказав на адресу громадськості щось на зразок: “перший раз зробили таке обговорення, а ви...” після чого фраза подумки продовжується сама собою “... тут шалітє”. Звичайно, треба було б обмежувати провокаторів як однієї сторони так і другої, але не розібравшись, Присяжнюк закрив дійство. Всі вийшли із залу... Як виявилося згодом, в залі були представники Державного управління екології у м. Києві, про яких не раз згадували виступаючі і яких так не вистачало під час дискусії. ..
Не хочуть чиновники слухати громадськість - діалог так і не родився – “первый блин всегда комом”. Блін...