«Місто, якого нема.»

На сучасні географічній карті Західного Поділля Вам не знайти містечка з назвою Червоногород. Цей топонім зберігся нині лише у найменуванні Червоногородського водоспаду на річці Джурин, яка неподалік впадає до Дністра. До речі, водоспад цей найбільший на Поділлі – висота його майже 16 метрів.
Подільське Придністров’я загалом надзвичайно багате на мальовничі краєвиди. І все ж навіть тут важко знайти більш досконалий витвір природи, аніж Червоногородський каньйон - зовсім не даремно названо його «Дністровською Швейцарією». Місцевість, де колись знаходився Червоногород, лежить в природному яру згаданого Джурина, немов у чаші. Райдуги бризок стоять над водоспадом. Вкритий дібровами каньйон тягнеться аж до Дністра. Влітку повітря тут напоєне ароматами квітучих трав… Плоди у цій долині достигають на два тижні раніше , ніж у околицях…
Посередині котловини, на скелястому узвишші височать руїни двох замкових веж. Усі тутешні історичні споруди змуровано з місцевого каменю-пісковика червоного кольору – від того походить і сама назва колишнього містечка. Скелі червоного пісковика зустрічаються у цьому краї майже повсимісно: у каньйонах  Дністра, Серету, Джурина, Стрипи. З цього каменю колись було збудовано більшість придністровських міст: Бучача, Теребовлі, Язлівця, Червоногорода – і кожне зних у свій час було суперником Галича та Львова…  Деякі дослідники саме з Червоногородом пов’язують назви історичної землі «Червона Русь», яким у середньовіччя окреслювали територію  Східної Галичини та Волині. Не виключено, що від Червоногорода поширилася й назва «Червенські міста», неодноразово згадувана у давньоруських літописах та працях істориків.  Перша згадка - в зв’язку з військовим походом Володимира Великого на польського короля Мечислава (Мешка) з династії Пястів - 981 року.   Пригадуєте: «пішов Володимир на ляхів і зайняв Перемишль та Червенські міста»?
У 1313 році під протекторатом князів Корятовичів тут виник домініканський монастир – один з перших осередків цього ордену на Подільському Придністров’ї. У 14 столітті Червоногород набув статусу королевського міста, у 1448 році отримав Магдебурзьке право. На початку 17 століття тут виник родовий замок князів Даниловичів. У 1717 році у Червоногороді було зведено костел, у 1878 тут заснували своє родове гніздо Понінські: між вежами замку виріс літній палац , на крутосхилі понад річечкою Джурином – фамільний мавзолей князів. Кілька разів в роки воєн Червоногород руйнувався, але щоразу його історичні споруди вдавалося відбудувати. Принаймні, на фото 1930 року ми бачимо відновлений після спустошень світової війни палац , отиньковані вежі замку та костел. Останнє руйнування відбулося 1945 року – в результаті зіткнень між з’єднанням  УПА та польським загоном самооборони. Відтоді тут вже ніхто не живе. 60 місцевих мешканців покояться під стінами костелу. Від самого костелу залишилися зруйновані червоні стіни . Вежі замку щороку загрожують падінням. Скрізь: у зарослях, травах, на червоній місцевій землі -  уламки битого каміння. У руїні фамільний мавзолей Понінських. До речі, мало хто знає, що саме звідси походить надмогильний барельєф роботи всесвітньо відомого Б. Торвальдсена, яким нині пишається Львівська картинна галерея  - на плиті карарського мармуру зображено дітей Гелени Понінської, яких веде за собою сумний Янгол Смерті…
Словом, історія Червоногороду глибока та повчальна , краєвиди тут просто неймовірно гарні, клімат благодатний – воїстину , молоком та медом сповнена земля… Але – на протязі 60 років після останньої війни на місці давнього поселення  не виросло одної живої оселі… Лише влітку цю місцевість заповнюють гості: на одну-дві зміни оживають будиночки дитячого табору відпочинку, біля водоспаду виростають намети туристів, що залишають по собі купи побутового сміття , сліди автомобілів та вогнищ.
То чим же завинило містечко Червоногород перед сучасниками, і де причини його теперішнього забуття та руїни ? Хто відродить давнє поселення і розповість про його минуле ? Хто врегулює потік «диких» туристів ? Хто не дасть кінцево доруйнувати та спотворити тутешні унікальні пам’ятки природи та історії?
Нирківська сільська рада, на території якої знаходяться руїни нашого придністровського «града Китежа», давно вже не сподівається на  власні можливості. Зі слів сільського Голови, п.  Івана Безушка, громада Ниркова з недовірою ставиться і до перспектив включення цієї місцевості до Національного Парку «Дністровський каньйон» – є побоювання, що «заповідник загородить усе колючим дротом і відбере пасовище». Виглядає так, ніби усі наївно очікують «багатого пана», благодійника-інвестора , який просто «дасть гроші» - облаштує село, збудує дороги, ресторани, готелі для туристів і наповнить сільський бюджет. Чи усе так просто ?
Ми надто довго розкидали каміння. Давно на часі почати збирати його – і у собі, і на червоногородських пагорбах, скрізь... Для цього потрібні не лише інвестиції. Першим кроком, мабуть повинно бути… Слово? Спільна молитва ? Віднедавна поблизу стін давнього костелу з’явився фанерний будиночок, де мешкають кілька монахів. Але й тут поки що не чути слів про покаяння і прощення.

Олександр Степаненко,
ЕГО «Зелений Світ».