Якість води та здоров’я людини

Проблема забезпечення якісною питною водою відноситься до числа соціально значущих, оскільки вода безпосередньо впливає на стан здоров'я громадян i кардинально визначає ступінь екологічної та епідеміологічної безпеки м. Одеси.

Якість води та здоров’я людини
       Всім відомо, що якісна питна вода визначає стан нашого здоров’я. За даними ВОЗ біля 80% захворювань людей пов’язані з якістю питної води. Внаслідок вживання неякісної питної води кожен рік біля 25% населення України (переважно дитячого) підлягають ризику захворіти.
       У статті  4 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" зазначено, що громадяни мають право на безпечну для здоров'я питну воду.
       Проблема забезпечення якісною питною водою відноситься до числа соціально значущих, оскільки вода безпосередньо впливає на стан здоров'я громадян i кардинально визначає ступінь екологічної та епідеміологічної безпеки м. Одеси. Соціологічні опитування населення про якість води показали,  що більшість респондентів використовують у побуті водопровідну воду (82%), біля 3% - воду з криниць та артсвердловин, при середніх значеннях в Україні 86,7% i 10,2%. Для питних потреб вико­ристовують "будь-яку" воду біля 20%, "кип'ячену" 54%, "додатково-очищену" воду (періодично або постійно) — біля 65% респондентів.
       Несприятливий вплив неякісної питної води на людину може реалізовуватися в декількох напрямках: загальнотоксичний вплив, що викликає збільшення загальної захворюваності населення (збільшення захворювань не інфекційної природи: серцево-судинних, шлунково-кишкового тракту, ендокринних i ін.) та вплив на збільшення частоти алергічних захворювань. а також збільшення рівня новоутворень в організмі людини.
   У м. Одесі визначається один із найбільших рівнів захворюваності онкологічними хворобами в Україні, а також зниження тривалості життя населення.
       Крім того, установлено наявність кореляцій-ного зв'язку захворюваності гепатитом А з водним чинником передачі, що обумовило біля 50% захворюваності населення цією хворобою. Вірусологічними дослідженнями, які проводяться санепідслужбою, виявлено високе забруднення питної води вірусом гепатиту А, ротавірусами, аденовірусами та ентеровірусами. Така епідеміологічна ситуація змушує органи держсаннагляду періодично вводити посилені режими знезаражування питної води високими дозами хлору i, як наслідок, появою у воді хлорорганічних речовин та діоксинів.
Організмові зовсім небайдуже, які речовини, навіть у невеликій кількості, потрапляють до нього разом з питною водою. Найбільш загрозливими речовинами є діоксини. Це - найбільш токсичні речовини, створені людиною та визнані світом абсолютною отрутою. Наявність діоксинів може  призвести до  пригнічення  імунної система людини та розладу основних функцій організму.
Радикальним рішенням діоксинової проблеми є використання озонування замість хлорування. Але і тут є проблеми. Озон швидко руйнується; тому для тривалого знезаражування використовують постхлорування з меншою кількістю хлору. Діоксинова загроза зберігається (однак в значно меншому обсязі).
Для повного виключення діоксинової загрози та суттєвого покращення якості води для її знезаражування краще використовувати срібло. Звичайно, це можливо лише для приготування питної води.
Єдиною  технологією, яка забезпечує ефективну очистку води від цих токсичних сполук є зворотньоосмотична фільтрація. Деяке зниження концентрації діоксинів може бути досягнуто при фільтрації води через активоване вугілля.
При дилемі вибору: яку воду пити - чисту, вільну від діоксинів, хоча і з меншим  вмістом солей чи з відносно високим вмістом солей, але з діоксинами, звичайно, перевагу слід віддавати першому варіанту.
Загальноприйнятою вважається концепція шкідливості сполук хлору, які проникають до організму людини при питті води чи при приготуванні їжі на воді, забрудненої цими речовинами. Однак, згідно з випробуваннями вчених Сполучених Штатів, кількість хлороформу та інших сполук хлору, які потрапляють до організму при вдиханні парів в душі, в ванній, під час миття посуду в 6-100 разів (!) більше тої кількості цих речовин, яка потрапляє с питною водою.
Останнім часом ступінь забруднення р. Дністер, водами якої користується Одеська область, характеризують як помірне. На рівні гранично допустимих концентрацій (ГДК)* залізо, кадмій, марганець, до 2-х ГДК — формальдегіди. Бактеріологічні показники не відповідають нормативам в 30—40% досліджених проб. Збудники інфекційних захворювань виділяють в 0,9% досліджених проб.
Через аварійний стан водопровідних мереж (до 3000—4000 аварій на рік) виникає повторне забруднення в трубопроводах, а також забруд­нення хлорорганічними речовинами у результаті інтенсивного хлорування води. Поліпшення якості доочищеної питної води по вірусологічним по­казникам дозволило б досягти істотного зниження захворюваності населення.
Для міста Одеси неодноразово розглядалися альтернативні джерела водопостачання: поверхневі води — р. Дунай, р. П. Буг, р. Дніпро, зрошувальна система та море; підземні води — підземні води регіону, підруслові води р. Дністер, р. Дунай.
Поверхневі води.
Ріки Дунай i Дніпро розміщені приблизно в 200 км від  міста Одеси  i  забруднені  значно більше, ніж  ріка
Дністер. 3 економічних міркувань їх використання не є доцільним.
Ріка Південний Буг максимально використовується прилягаючими до неї регіонами. Вода цієї ріки не доходить до Чорного моря, закінчуючись нижче міста Вознесенська, де у річище ріки доходить морська вода. Опріснення води моря також не є альтернативним для водопоста­чання міста Одеси з економічних причин.
Підземні води.
За результатами розвідувальних гідрогеологічних робіт Дер­жавної комісії по запасам України (ДКЗ України) для резервного водопостачання м. Одеси затверджені експлуатаційні запаси підземних вод долини річок Турунчук-Дністер у кількості 63,8 тис. м3/добу.
Водозабір витягнутий вздовж річища річки Дністер на 7,5 км. Розвідувально-експлуатаційні свердловини (13 свердловин) передані Облжитлкомунуправлінню в робочому стані.
Прогнозні ресурси підземних вод (для резервного водопостачання м. Одеси в якості альтернативного джерела) у долині р. Дунай визначені на ділянці Рені—Ізмаїл у кількості 1190 тис. м3/добу. Протяжність розрахункового водозабору — 70 км. Параметри, прийняті в розрахунок, отримані в результаті проведення детальних гідрогеологічних досліджень для водопостачання міст Рені, Ізмаїла та Болграда. Відстань від м. Одеси до м. Ізмаїла біля 250 км.
Були виконані техніко-економічні розрахунки з використання цієї води у "Схемі розвитку Одеського водопроводу до 2005 року". Вартість освоєння цього джерела дуже велика (до 3 млрд. грн.). Його викорис­тання для міста Одеси можна буде розглядати в майбутньому.
Єдиним підземним джерелом, придатним до питного водопоста­чання населення в окремих районах м. Одеси, є водоносний обрій у верхніх сарматських відкладах, представлений декількома (3—5) водоносними пластами черепашнику, або вапняку-черепашнику неве­ликої потужності (0,3—1,5 м), які залягають на глибині 80—130 м від поверхні землі. Підземні води захищені від поверхневого забруднення товщею глин потужністю більш 50 м та мають напір 50—80 м. Дебіти експлуатаційних свердловин невеликі та складають 3—6 м3/годину, рідше досягають 8—12 м3/годину; якість підземних вод змінюється як по розрізу, так i по площі розповсюдження обрію.
За результатами детального гідрогеологічного обстеження всіх експлуатаційних свердловин міста, проведеного Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством "ПричорноморДРГП" у 1993 р. у відповідності з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 17.09.92 № 374, на більшій частині території міста у верхньому сарматі розповсюджені підземні води хлоридно-натрієвого складу, i лише на півдні (у Київському районі) переважають води гідрокарбонатного, натрієвого та сульфатно-натрієвого складу. В основному це дуже м'які (загальна жорст-кість до 1,5 мг-екв/дм3), м'які (1,5—3,0  мг-екв /дм3) та помірно жорсткі (3,0—6,0 мг-екв /дм3) води з мінералі-зацією 0,6—1,4 г/дм3. Жорсткі (6,0—9,0 мг-екв /дм3) i дуже жорсткі (більше 9,0 мг-екв /дм3) води з мінералізацією 1,5—3,0 г/дм3 та більшою характерні для північної частини міста (Ленінський та Суворовський райони).
Велика кількість інгредієнтів та показників, які визначають органолептичні, токсикологічні властивості та ступінь забруднення, містяться у воді з мінералізацією до 1,5 г/дм3.
У світовій практиці існують декілька типів водоочисних установок:
1. Квартирні побутові фільтри, з ресурсом роботи до 1—2 м3 очищеної води та водоочисники з ресурсом роботи до 25 м3.
Кількість стадій обробки води в побутових фільтрах у значній мірі визначається якістю централізованої очистки води.
На Україні Міністерством охорони здоров'я узгоджено використання побутових фільтрів виробництва ряду вітчизняних та зарубіжних фірм, найрозповсюджені з яких- "Екосорб" (м. Київ), "Аква" (м. Київ), УкрНДІЕМ "Веста" (м. Київ), "Еко-Гейзер" (м. Санкт-Пе­тербург), "Аметек" (США) та інші.
2. Водоочисники середньої продуктивності для оснащення дитячих установ, лікарень, готелів, ферм. Вони розраховані для постачання постійного й обмеженого кола споживачів (не більш 100—150 чоловік) з ресурсом роботи до 2000 м3 очищеної води.
До складу цих водоочисників входить (у тому або іншому сполученні) механічний фільтр грубого очищення та для видалення заліза із системою регенерації завантаження, осаджувальний фільтр картриджного типу або з системою промивання, пом'якшувані води картриджного типу або з системою регенерації завантаження, для жорсткої води мембранний опріснювач із системою промивання мембран, знезаражувач (озонаторний або ультрафіолетовий), накопичувач чистої води.
В Україні найбільшого поширення набули водоочисники виробництва УДАК "Екосорб" (м. Київ), фірми "Тотем Крус Лтд" (м. Дніпропетровськ), НТЦ "Водообробка" ФХІ НАНУ(м. Одеса), ОДУ НТК “Індикатор” (м. Одеса), ОДАБА моделі "КВУ", "Atlas Filtri" (1талія), "ProMinent" (Німеччина), "Rein Soft Corporation" (США), "Аметек" (США) та інші.
Деякі фірми окрім водообробного, виробляють також вимірювальне, дозуюче та знезаражувальне устаткування (генератори двооксиду хлору i озону, ультрафіолетові випромінювачі). В Україні набуло розповсюдження обладнання фірми "ProMinent". В Одеській області протягом декількох років в м. Київ експлуатуються генератори двооксиду хлору для первинного, (а в містах Іллічівську та Южному для повтор­ного) знезаражування питної води.

Вартанян Ганна (МЕЦ Вернадського)