Манява

З давніх-давен поблизу села Манява на Івано-Франківщині відомий камінь-брила з отвором, що нагадує пащу велетенського застиглого динозавра, чи просто нішу (заглиблення). Відомо, що в таких скальних нішах на Афоні (Греція) проживали монахи-анахорети і затворники. В одній з таких ніш пройшли останні роки тамошнього перебування Івана Вишенського. І дотепер така ніша, така печера — скит збереглась у “Манявських горах”. Про неї писали письменники, зібрано цікаві бувальщини, перекази, легенди, що передавались народом від покоління до покоління. Народ каже «Як не буває диму без вогню, так і легенди без правди».

Немає сумніву, що там у XIII столітті перебували українські монахи. Як жити, чим займатись вони знали, бо використовували «Житія святих». ченці Іоаникій і Пахомій, вийшовши з Києва, прямували в Галич, в Карпати, а з собою взяли боклаги (фляги) з чудодійною водою. В дорозі зважували воду з кожного зустрічного озера чи річки, щоб знайти ідентичну (однакову) з тою, що несли з собою. Перетерпівши в дорозі ряд дивовижних пригод, зрештою знаходять її у Маняві (села до речі, ще тоді не було) й оселяються в печері кам'яної брили в тій ніші, з ущелин якої йшла кришталево чиста вода. Вона була зовсім такою, як у Києві, тобто лікувальною, чудодійною, святою. Житло своє назвали «Блаженним» каменем.

Займалися монахи, як і св. Антоній Великий, городництвом. Окрім молитви та  поклонів, займались лікуванням травами, квітами  — словом, лікарськими рослинами (їх і зараз тут багато), які збирали поряд і виробляли ліки на воді, котра витікала з печери. Отака, так би мовити, була прадавня фітотерапія. Оздоровивши від тяжкої недуги сина місцевого багатія, монахи здобули пошану і стали відомими по всьому довкіллю.Так за легендами і переказами був започаткований прадавній печерний скит у XIII столітті. У народній пам'яті місцина століттями була відома. Знав, без сумніву, про ту печеру і Йов Княгиницький, коли відправився на усамітнення. Перед заснуванням монастиря, взимку, він перебував на молитвах у печері-скиті.

Безумовно, що Манява – це особливе місце. Саме значення слова “манява” має кілька пояснень. Наведемо два з них. Одна версія це те що люди йшли “манівцями”, “навмання” до місця перебування ченців-схимників за зціленням. Друга –це від слова “манити” місце яке “манить”, притягує до себе якоюсь надприродною силою з позитивною енергетикою. За твердженнями науковця геофізика Квятковського з ІваноФранківського технічного університету “Найбільший інтенсивний притік позитивних зарядів якими, як і в атмосфері є позитивні іони, буде спостерігатись в крутопадаючих енергоактивних каналах високої провідності, розташованих в області збурених зон (зокрема Манявський Скит на Івано-Франківщині)”. Той хто хоч раз побуває в Манявських горах (стародавня назва окремої частини сьогоднішнього масиву Горган) переконається в особливості цього мальовничого куточка Українських Карпат. Саме тут розташовані: Ботанічний заказник загальнодержавного значення “Скит Манявський” та гідрологічна пам’ятка природи “Манявський водоспад”.

   Ботанічний заказник загальнодержавного значення “Скит Манявський” має площу 362 га. Знаходиться в Богородчанському районі на території Манявського лісництва, квартали 3237 Солотвинського Держлісгоспу. Один з наймальовничіших ландшафтів Прикарпаття з ялицевими, смереково-буково-ялицевими лісами (які мають фітонцидні властивості), озером, і унікальними скельними утвореннями. Тут знаходиться місце зростання модрини польської – виду занесеного до Червоної книги України.

   Гідрологічна пам’ятка природи “Манявський водоспад”. Площа 1 га. Манявське лісництво, квартал 9, в.12 Солотвинського Держлісгоспу. Скеляскид карпатського флішу. Висота падіння води 18 метрів.

  Окрім цього між селами Маркова та Манява (за версією директора Манявської школи і історика за фахом) знаходиться цікавий кам’яний рукотворний витвір часів кельтської культури. Загалом багато таємниць ховає ця місцевість і розкриття їх за археологами та істориками, а за усіма вдвідувачами – збереження цього унікального місця природи.

  Молодіжна громадська екологічна організація
“ЕкоГалОствінд”
  Галина Турчиняк
Взято з брошури “Збереження унікальних місць Українських Карпат”, Калуш 2003.